|
Міністерство освіти і науки України Бібліотека в освітньому просторі. Професійна культура бібліотекаря: поведінка, культура мови і спілкування, зовнішня культура [Текст] : інформ. бюл. для працівників бібліотек ВНЗ ІІІ – IV рівн ів акредитації державної форми власності Хмельницької області. № 9 . / редкол.: О.О. Мацей, Т.К. Онищук, В.М. Петрицька, О.О. Костюк ; гол. ред. О.Б. Айвазян. – Хмельницький : ХНУ, 2010. – 76с. У дев'ятому випуску бюлетеня відображено матеріал, що стосується психологічних особливостей індивідуального спілкування та конфліктів в бібліотеці; практичних та теоретичних порад що до підготовки виступу, управлінської культури керівника бібліотеки ВНЗ. Висвітлено питання мовного етикету бібліотекарів і оформлення ділових паперів, психологічних та професійних особливостей роботи в жіночому колективі. ЗМІСТ В наш час, коли інформація стає ресурсом соціально-економічного розвитку, а інформаційні послуги одними із провідних у секторі економіки країн, значно зростає роль бібліотек. По-перше, як форма зберігання знань людства, по-друге, як універсальні інформаційні центри. Зміни, що відбуваються в організації роботи бібліотек вищих закладів освіти, зумовлені глобальними процесами інформаційного оновлення, потребують висококваліфікованих фахівців для якісного інформаційно-бібліотечного обслуговування. Бібліотекар продовжує виконувати традиційну роль посередника між інформаційними ресурсами і споживачем. При цьому, до нього значно зростають професійні вимоги, зокрема, він повинен опанувати сучасні технології пошуку, обробки, зберігання та доставки інформації. Зважаючи на зростання ролі бібліотеки як наукового центра університету, діяльність окремих категорій бібліотечних працівників дедалі більше набуває рис наукових досліджень, коли бібліотекар фактично виробляє новий продукт, стає організатором і технологом інформаційного виробництва. Імідж бібліотеки залежить не тільки від внутрішніх чинників, тобто від прагнення бібліотечних працівників формувати в собі нове мислення, інтегрувати знання, впроваджувати нові форми і методи роботи, виходячи із потреб навчального закладу і користувачів, активного представлення бібліотек, їхніх ресурсів та роботи на сторінках друкованих і електронних видань. Також дуже важливим стає комунікативно-комунікаційний процес. Уміння спілкуватися є основою успішної роботи бібліотеки. Етика бібліотекаря, мовна культура, ерудиція, високі моральні якості створюють позитивний імідж бібліотеки. Світ, що швидко змінюється, висуває до спеціаліста сучасної бібліотеки нові вимоги і, як наслідок, виникає необхідність постійного навчання та удосконалення. Сьогодні бібліотечний працівник зобов'язаний володіти усім комплексом проблем у галузі інформації, пропонувати нові види інформаційних послуг, володіти навичками ділового спілкування, підвищувати свою професійну майстерність, дотримуватись професійної етики бібліотечного співтовариства, міжнародних стандартів і суспільних норм. Професійна етика бібліотекаря формує у працівника поняття професійного обов'язку і честі, прищеплює навички культури спілкування та високого професіоналізму. Важливу роль відіграє етика спілкування в бібліотеці, риторика бібліотекаря, бібліотечний етикет. Саме цим питанням присвячений дев'ятий номер інформаційного бюлетеня. На сторінках випуску поданий матеріал, що розкриває професійний імідж бібліотечного працівника інформаційного суспільства. Консультує фахівець Іщенко Л. І., зав. сектора На допомогу виступаючому. Деякі нотатки щодо підготовки до виступу Бібліотекарям за родом діяльності досить часто доводиться виступати, тому деякі поради з власного досвіду допоможуть колегам підготувати гарну промову. Книг з ораторського мистецтва багато, в них написано все правильно, але навчитися виступати за допомогою книг з риторики чи культури мови так важко. Чому читання цих книг недостатньо, щоб стати красномовним, щоб подолати страх перед численною або зовсім маленькою аудиторією, стати впевненим в своїх знаннях і оволодіти вмінням викладати матеріал дохідливо й цікаво? Досвід видатних ораторів минулого й сучасності, науковий аналіз всього багатства цього досвіду не рятує нас від хвилювання. Про те, як подолати страх перед виступом, не писав хіба що лінивий. Мене особисто завжди вражала порада: "Не хвилюйтесь". Радити ораторові не хвилюватися – це те ж саме, що рекомендувати йому не дихати. Хвилюються всі. І це добре. Певна частка хвилювання надасть вашій промові гостроти та емоційності. Є страх, що паралізує, а є хвилювання. Найпоширенішою причиною боязні публічного виступу є залежність від думки інших людей. Друга причина – наша лінь і неорганізованість. Не готуємось до виступу як слід, і тим самим позбавляємо себе впевненості. Не варто робити "установку на успіх". Коли людина йде "по аплодисменти", вона прирікає себе на великі труднощі. Така людина "гратиме", а не "проживатиме" свою промову разом зі слухачами. Театральність зашкодить, і провал, як правило, неминучий. Щиро бажаю вам не опинитися в ролі зануди-лектора, який тільки те й робить, що бубонить собі під ніс, переглядаючи папери. Обов'язково дивіться на тих, до кого ви звертаєтесь. Багато виступаючих говорить начебто для самих себе і, хоча тримається досить вільно, дивиться при цьому "на хмари". Їм байдуже – є у вас інтерес чи немає. Договорити – і піти, якби тільки не дуже заважали. З'явившись перед слухачами, не починайте зразу говорити. Вони не почують вас, поки не роздивляться. Посміхніться їм для початку. Привітайте ваших слухачів, а вже потім розкладіть якомога зручніше папери. Подивіться на слухачів, кивніть їм на знак вітання в декількох напрямках. Кожен ваш слухач хоче бути поміченим, для нього важлива ваша увага. Все це триватиме кілька секунд. Це мистецтво - виголошувати промову, не гублячи думки, встигаючи слідкувати за реакцією людей, дивлячись їм в очі. Кинувши погляд на аудиторію, ви напевно помітили декілька облич, які негативно відреагували на вашу появу. Ви також встигли помітити й тих, у кого викликали симпатію. І якщо ви нервуєтесь, не впевнені в собі та в успіхові, то для зорового контакту оберіть тих, хто вам сподобався. Вони можуть стати мовчазною моральною підтримкою. Спілкуючись, щиро дивіться людям в очі. Деякі доповідачі під час виступу повертаються до слухачів боком або навіть спиною і слідкують за екраном, замість того щоб підтримувати зоровий контакт з аудиторією. Готуючись, варто думати про те, що залишиться в головах слухачів, коли виступ закінчиться. І ще – як побудувати промову, щоб слухачі зрозуміли й запам'ятали повідомлення. При підготовці доводиться звертатися до різних джерел – наукової літератури, офіційних документів, матеріалів журналів, газет, теле- і радіопередач. Ми читаємо, обдумуємо, ведемо записи. Дехто переписує цілі абзаци тексту в тому вигляді, в якому вони є в книзі чи статті. Варто намагатися викласти головні думки й положення своїми словами. Вміння сказати просто про складне – велике мистецтво і нелегка праця. На жаль, у більшості початківців виникає спокуса показати аудиторії свою вченість. Складна мова призводить до втрати уваги, зниження інтересу, а іноді – до повного виключення слухачів з процесу мовленнєвого спілкування. Як на мій погляд, не матиме успіху просте читання заздалегідь написаного тексту. Найцінніше в усному виступі – роздуми вголос. Слід пам'ятати: слово написане й слово вимовлене – різні речі. Вміло підібраний фактичний матеріал ще не є гарантією гарного виступу. Зібраний матеріал треба серйозно проаналізувати. Підберіть сто думок і відкиньте з них дев'яносто, - радить нам американська методика. Вміння обмежити себе приходить не відразу, цьому треба довго вчитися. Тому раджу всім: якщо вам дуже подобається фактаж, але при розкритті теми без нього можна обійтися, безжально відкидайте його. Я вважаю, що варто мати повний текст виступу. Хоча б для того, щоб знати, скільки часу займе промова. Текст зберігається і може використовуватись (хоча б частково) багатократно. Є й недоліки у цього методу підготовки: великі затрати часу; готовий текст прив'язує до себе, хочеться читати все підряд. І все ж гарно підготовлений і написаний (надрукований) текст – це на дев'ять десятих виголошена промова. Існує думка, що варто не мати в руках жодних папірців, виступати, спираючись тільки на власну пам'ять. Це вражає слухачів, але підходить не для всіх випадків. Треба бути абсолютно впевненим в якості власної пам'яті, чітко тримати в голові структуру виступу, не відволікатись від теми. А це дуже складно. І тому я пропоную компроміс: мати записи корисно, використовувати їх лише за необхідності; енергійна мова має прийти на зміну монотонному читанню. Багато людей користується невеликими картками, на яких записано основні положення чи тези. Промова виголошується, а не читається; доповідач лише час від часу зазирає в свої записи. Назбирайте якомога більше інформації. У вас її має бути більше, ніж ви скажете під час виступу. За темою ви повинні знати набагато більше того, що вимовите вголос. Всі гарні імпровізації ретельно готуються заздалегідь. Це давно відомо. Згадайте хоча б знаменитий афоризм Марка Твена: "Потрібно більше трьох тижнів, щоб підготувати хорошу коротку промову експромтом". Якщо відкинути жарти, то більшість фахівців схиляється до думки: щоб мати п'ять хвилин гарного виступу, треба витратити як мінімум три години підготовки цього "експромту". Традиційно спочатку роблять "каркас" майбутнього виступу, старанно продумують його план і структуру. Для зручності ще з радянських часів виділяють 3 частини, як у шкільному творі: вступ, основна частина, висновки. Підготувавши "скелет", починайте нарощувати на ньому "мускули". Предмет виступу має розкриватись конкретно. Варто мати під рукою багато фактологічних матеріалів і необхідних прикладів. Краще всього, коли в усному виступі кількість цифрового матеріалу обмежена; цифри втомлюють слухачів, а не викликають інтерес. Не можна "втискувати" занадто багато матеріалу. Напишіть повний текст, якщо навіть ви не збираєтесь його читати, виступаючи перед слухачами. Потім вступає у дію головний ваш контролер – час. Хронометраж абсолютно необхідний. Наступає момент істини: чи вкладається підготовлений вами матеріал в задані часові рамки? З'ясувати це можна одним-єдиним способом - візьміть годинник і починайте репетицію виступу. Незалежно від способу виступу (користуючись конспектом, записами, текстом або уникаючи читання), мова має бути переконливою. Будьте щирими, емоційними, енергійними. Короткі фрази сприймаються на слух краще, ніж довгі. Не забувайте звертатись до аудиторії: "Як вам відомо", "Переконана, вас це не залишить байдужими" і т. і. Публіці треба робити компліменти. Ототожнюйте себе з аудиторією: "Ми з вами добре знаємо". Покажіть, що тема виступу пов'язана з життєво важливими інтересами слухачів. Створюйте позитивний настрій позитивними словами. Додайте до своєї серйозної промови посмішку, пожартуйте, розкажіть кумедну історію. Людям треба періодично відпочивати від серйозної інформації. Грамотна подача матеріалу вимагає приділити особливу увагу початку і кінцю виступу, бо за психологічними законами сприйняття запам'ятовуються саме вони. Ці частини повинні бути максимально ясними, емоційно забарвленими. Їх треба сформулювати повністю і записати на папері, щоб завчити і при потребі неоднократно відрепетирувати. В негативно чи критично налаштованій аудиторії гарно діє зважена аргументація "за" і "проти". Абсолютно протилежні думки й оцінки викликають у слухачів питання: так хто ж має рацію? Де істина? Можна почати з інтриги, парадоксів, з демонстрації книги, про яку будете говорити. Інтригуючий початок не тільки включає негайну активну увагу, але й викликає роботу мислення слухачів. Дуже допомагає особиста оцінка фактів з елементами новизни. Факти, відомі слухачам, отримують особисту і несподівану оцінку, що підкреслює самостійність оратора, сміливість і незалежність суджень, оригінальність, нешаблонність мислення. Тон виступу має бути не менторським, а доброзичливим, зацікавленим, підкреслювати поважне ставлення до інтелекту слухачів. Не демонструйте перевагу над аудиторією. Слово завжди несе людям не тільки думки, але й передає почуття виступаючого. Думки можна взяти в книзі чи іншому джерелі, а емоції – ні, вони завжди свої, власні. Байдужість в мові оратора викликати емоції не може. Добре було б самому виступаючому відчувати ті емоції, які хотів би викликати у слухачів. Хитра штука – культура спілкування: наявність її непомітна, зате відсутність зразу кидається у вічі. У вивченні азів ораторського мистецтва зазвичай вбачають два мотиви: вплинути і сподобатись. Здатність впливати і подобатись залежить від вміння справити гарне враження. Не втрачайте час на старті, намагайтесь говорити не поспішаючи, з інтонаційними підкресленнями, слідкуйте за аудиторією. Спеціалісти радять закінчувати виступ до того, як слухачі захочуть цього. ...Всі ми знаємо, яким має бути оратор, але ми не знаємо, як ним стати на практиці. Сподіваюсь, що мої коротенькі нотатки з цього приводу стануть у пригоді і початківцям, і досвідченим бібліотекарям. Вдалих вам виступів і вдячних слухачів, дорогі колеги! Майструк С.В., Як потрібно готуватися до виступу і як потрібно виступати (теоретичні поради) Мистецтво виступу - мистецтво особливого роду. Це і наука, і мистецтво усної переконуючої комунікації. Воно становить фундамент професіоналізму вчителя, політика, менеджера, бібліотекаря. Мистецтво володіти словом - один із найважливіших факторів, за якими сприймається і оцінюється людина.Щоб навчитися правильно й гарно говорити, потрібні три основні передумови, а саме: володіти технікою мовлення, знати головні психологічні засади стосунків між людьми і мати що сказати. Для того, щоб навчитися добре, змістовно говорити, необхідно постійно збагачувати свої знання й досвід, удосконалювати освіту, всебічно розвивати свою особистість. Як потрібно готуватися до виступу? Найперше, це запитувати себе і відповідати на 3 найважливіших питання. Їх називають питаннями рефлексії: що я роблю? навіщо і як? Отже, визначаємо тему виступу. Вона повинна бути цікавою не тільки для слухачів, а й для лектора. Вибираючи тему виступу, слід керуватися такими критеріями:
Назва виступу повинна відповідати двом вимогам: відображати його сутність, цебто в лаконічній формі виражати основну ідею виступу, і носити рекламний характер: бути цікавою, привертати увагу. Конкретні назви набагато привабливіші, ніж загальні. Готуватися до виступу потрібно завчасно. Чим раніше розпочата підготовка до виступу, тим краще. Вільне володіння матеріалом можливе лише тоді, коли він добре засвоєний. Ретельна підготовка забезпечить успіх вашого публічного виступу. Це надасть вам упевненості, віри у свої сили. Щоб виступ досяг мети, задавайте собі три питання:
Починаючи підготовку до виступу, треба насамперед з’ясувати мету, якої ми хочемо досягти, наприклад:
Довершеним виступ буде тоді, коли виклад теми буде здійснюватись за принципом від простого до складного. Тому обов’язково має бути план виступу. Виступ без плану можна порівняти з мандрівкою без карти: невідомо, куди можна прийти. Добрим вважається такий план, який повно і послідовно розкриває тему, дозволяє слухачам без зусиль зрозуміти логіку викладу матеріалу. Послідовність викладу дисциплінує мислення виступаючого, вносить ясність в найскладніші питання. Наприклад, на ділових нарадах про покращення роботи доцільно використати таку схему:
Виступ може супроводжуватись використанням технічних засобів, які пояснюють чи підтверджують основні його положення. Важливо, щоб малюнок або схема були відповідного розміру і виконані у відповідних кольорах. Сам виступ має бути композиційно довершеним. Психологічно і логічно виправдана трьохкомпонентна структура виступу: вступ, основна частина і висновок. Вступ необхідний для встановлення контакту з аудиторією, і на нього відводиться 5% всього виступу. Основна частина займає 90% всього виступу. Спосіб викладу теми залежить від фантазії, смаку, загальної культури оратора, специфіки аудиторії і повинен керуватися двома принципами:
Одним із показників вдалої побудови виступу є сам характер матеріалу. Лише теоретичні виклади стомлюють слухачів, а виступ, перевантажений фактами, за словами Д.І. Мендєлєєва, нагадує вогнище, до того завалене дровами, що починає затухати. Тут важливо дотримуватись композиційної пропорційності: розумно поєднувати вже відоме й невідоме, позитивну й негативну інформацію, раціональне й емоційне. Висновок займає 5% всього виступу. Він має узагальнити сказане, сформулювати окремі і загальні висновки. Найбільш розповсюдженими композиційними недоречностями виступу є такі:
Проявіть винахідливість у використанні різних засобів ведення мови. При цьому намагайтесь вибрати такий виклад матеріалу, який зацікавить аудиторію, і той стиль мови, який найкращим чином відповідає темі виступу і її характеру. Продумуйте переходи від однієї частини до іншої, до заключної частини виступу. Завершити виступ допомагає закінчення, в якому може бути побажання слухачам, яскрава цитата, що містить основну думку виступу, афористичний вислів. Добре сприймаються і запам’ятовуються виступи, в яких зачин пов’язаний з кінцівкою - це так звана рамкова структура виступу. Можливе і гумористичне його закінчення. Підготовку до виступу закінчить успішне засвоєння матеріалу. На цьому етапі остаточно відпрацьований текст слід прочитати декілька разів, щоб запам’ятати логіку викладу теми і підібрати відповідну інтонацію. Не потрібно намагатися вивчити текст напам’ять. Достатньо лише пам’ятати, що і за чим говорити. Нагадати про послідовність викладу може розгорнутий план виступу. Можна написати тезовий план. Можна, звичайно, виступати і без конспекта. Вершиною ораторського мистецтва є промова-імпровізація. Але вона не кожному під силу. Проговорюючи текст, не забувайте робити паузи. Найбільші паузи відділяють вступ від основної частини і основну частину від заключної. Завершує підготовку прогін матеріалу, це відтворення виступу подумки або вслух. Корисно буде скласти по пам’яті конспект виступу. Закінчити підготовку потрібно за декілька днів до виступу, щоб весь матеріал відклався в пам’яті, і був час для обдумування і обговорення його фрагментів. Отже, основними етапами підготовки виступу є:
Що заважає встановленню контакта? Найчастіше - це виникнення бар’єрів сприймання. Щоб не виник бар’єр установки, коли упереджене ставлення до виступаючого заважає об’єктивно сприймати його слова, бажано ще до виступу викликати у слухачів прихильну думку про себе, позитивну установку. Якщо вас немає кому представити, розпочніть виступ із самореклами. Дуже важливо продумати свій імідж. Зовнішній вигляд, манера триматися, інтонація перших фраз повинні імпонувати слухачам. Для того, щоб викликати зацікавленість і до себе, і до теми виступу, потрібно постаратися з перших хвилин заволодіти увагою слухачів. Несподіване запитання, незвичайний факт, цікава цифра, приклад або замальовка "із життя" - все це здатне відразу захопити увагу аудиторії. Як почати виступ? Зазвичай у оратора є можливість опинитися в тому місці, де йому доведеться виступати, оцінити наповненість аудиторії, розташування її, і подумки вибрати те місце, де його будуть бачити всі, і де він буде бачити всіх. В будь-якому випадку впевненою ходою ввійшовши до місця виступу, потрібно зробити початкову паузу. Пауза дозволяє зібрати погляди слухачів і слугує ніби запрошенням до розмови. Перша фраза завжди містить привітання. Воно не повинне бути формальним. Якщо оратор радий зустрічі з аудиторією, це відобразиться в його погляді, в посмішці, в привітній інтонації. А якщо ні... тоді йому краще зовсім не брати слово. Перші фрази, які дозволяють встановити контакт з аудиторією, називаються зачином. Завдання оратора на даному етапі - викликати зацікавленість до виступу і заволодіти увагою аудиторії, встановити взаєморозуміння і завоювати довіру слухачів, підготувати їх до сприймання теми. Вступ в мистецтві публічного слова завжди важкий. Він - своєрідний камертон, який настроює аудиторію на прослуховування того, що надалі прозвучить в промові. Він — програма, нерідко пророкуюча щось цікаве і важливе. Він - і своєрідна самохарактеристика виступаючого, яка потім проявиться в публічній промові. Вступ здатний захопити слухачів. Але як зберегти і підтримати їх увагу протягом всього виступу? Перш за все, збереженню уваги сприяє логічна організація виступу (послідовність, обгрунтованість, несуперечливість). Підтримці уваги аудиторії сприяє проблемна ситуація в промові, подання фактів чи ідей в протиставленні. Важлива умова підтримки уваги - його змістовність, це нова, невідома слухачам інформація або оригінальна інтерпретація відомих фактів, свіжі ідеї, аналіз проблеми. Виклад повинен бути доступним, що зумовлюється мовною культурою оратора. Здатна заворожити слухачів виразність мови оратора - змінюваність інтонації, яскраві словесні образи, оригінальні порівняння, влучні вирази. Досвідчені оратори, які прекрасно володіють темою, часто застосовують провокацію: заявляють про щось, що викликає незгоду аудиторії (отже, привертає її увагу). Підтримує увагу співпереживання, яке виникає, коли оратор захоплено описує події, що торкаються почуттів і інтересів аудиторії. Не залишаються слухачі байдужими і до довірливості, коли оратору вдається зв’язати предмет мови з власним досвідом, власними роздумами. Нарешті, дуже важливі переконаність і емоційність оратора. Якщо він щирий, ці якості не тільки утримують увагу слухачів на проблемі, але і дозволяють йому заразити аудиторію своїм відношенням до неї. Необхідний помірний темп мови, такий, щоб слухачі встигали слідкувати за ходом думки оратора, засвоювати сказане, записувати, якщо є необхідність. Постійний зоровий контакт дозволяє слідкувати за реакцією слухачів і керувати їх увагою. Під час виступу нерідко буває, що увага слухачів послаблюється. Для мобілізації уваги існує цілий арсенал прийомів. Найперше, це змінити звучання голосу: інтонацію, тепм мови, силу звука. Цій же меті слугує пауза. Можна навести приклад, який зачіпає безпосередньо інтереси слухачів, або розповісти коротку смішну історію. Так звані "освіжаючі відступи" звучать несподівано і дозволяють слухачам відпочити. Час від часу доцільно переключати увагу слухачів. Переключити увагу можна шляхом показу наочних посібників, пропозицією щось записати, відповісти на питання, співставити дві думки. Діалог з аудиторією активізує всі види уваги. Говорити зі слухачами, а не при них - в цьому секрет успішного виступу. При цьому мова оратора повинна відповідати нормам української літературної мови. Відступ від мовних норм у граматиці, слововжитку і вимові перешкоджає запам’ятовуванню і сприйманню промови. Більше того, принижує авторитет виступаючого. Культура мови - це культура думки. Тому просто неприпустимо допускати мовні помилки. В цьому контексті доречно згадати слова М. Рильського: "Не бійтесь заглядати у словник: Це пишний яр, а не сумне провалля! Збирайте, як розумний садівник, Добірний овоч у Грінченка й Даля". Важливою умовою успішного виступу є лаконізм. Сказати все за короткий проміжок часу – вища майстерність оратора. Міміка і жести оратора повинні бути природні, мають супроводжувати і доповнювати усне слово. Але вони не повинні привертати до себе більше уваги, ніж сама мова. Жести й рухи тіла впливають не лише на слухачів, а й на самого промовця. Жестикуляція зближує лектора зі слухачами і робить зміст його промови зрозумілішим. Як закінчити виступ? Досвідчені оратори вважають, що промову краще закінчити хвилиною раніше, ніж пізніше. Закінчення повинно бути безпосередньо пов’язане з головною ідеєю виступу, підкреслювати зв’язок оратора з аудиторією, бути мажорним, оптимістичним. Підготувати його потрібно зазделегідь. Зробити це без попередньої підготовки, коли ви стоїте перед аудиторією, набагато важче, а то й взагалі неможливо. Читати записані речення недоречно. Їх потрібно вивчити напам’ять. Закінчення повинне бути подарунком слухачам. Успішний виступ перед широким загалом – це найвищий рівень мистецтва говорити. Але ораторами не народжуються. Майстерності в будь-якій галузі, в тому числі і в ораторському мистецтві, можна досягти лише наполегливою працею. Література:
Великосельська О.М., Психологічні особливості індивідуального спілкування в бібліотеці "Сама суть библиотечной работы - не в книге, и не в ее даже самом великолепном содержании, а в читателе. Будь прежде всего психологом и лишь затем библиографом, а не наоборот" Н.А. Рубакин. Сучасний світ вступив у нове століття – століття інформації, нових наукових знань, нових інформаційних технологій та освіти. Зросла роль спеціальних інститутів, відповідальних за накопичення і розповсюдження значимої інформації. Все це відкриває перед сучасними бібліотеками не тільки великі можливості, а й ряд проблем, до вирішення яких не всі готові. З одного боку, збільшується потік інформації, і сучасні технології накладають певну відповідальність на бібліотечних фахівців за виховання інформаційної культури користувачів, що передбачає вільну орієнтацію в сучасних джерелах інформації, навички роботи з комп’ютером і оргтехнікою, оволодіння культурою спілкування і читання. Значно розширюється бібліотечна сфера у мережевому середовищі, що призводить до зростання значення віртуального спілкування. Все це характеризує бібліотекарів позитивно. З іншого боку, зростає роль традиційного спілкування, яке відповідає сутнісній потребі особистості в неопосередкованому контакті, і в бібліотеках воно стає все більш важливим і нині є пріоритетним. Адже сучасні бібліотеки — не тільки центри збереження і розповсюдження інформації, але й осередки міжособистісного спілкування. Книгозбірням потрібен спеціаліст, який володіє високим рівнем культури спілкування.Проблема бібліотечного спілкування в останній час приваблює бібліотечних теоретиків та практиків. У науковій літературі слово "бібліотекар" тлумачиться, як "посередник між книгою і читачем". У дійсності ця професія вміщує набагато більше. Бібліотекар — це людина, що забезпечує високу якість доступу інформації до користувача, але також виступає як чуйний, уважний вихователь і освічений, досвідчений керівник у світі літератури. Освітня та бібліотечна фахова діяльність мають одне коріння процесів спілкування, яке базується на гуманістичному підході до взаємодії в комунікативних суб'єкт - суб'єктних взаєминах: "учитель-учень", "бібліотекар-користувач". Дихотомічність процесів спілкування у бібліотечних працівників забезпечується гуманістичним підходом до всіх процесів, які потребують взаєморозуміння. Втім, варто подивитись на цю проблему і дещо ширше. Як слушно зазначає М. Поплавський, "спілкування - це спосіб вираження думок, характерна манера поведінки, метод діяльності". С.А.Єзова в статті "Бібліотека — центр людського спілкування" вперше робить спробу показати бібліотеку як центр людського спілкування, розкриває різні аспекти соціального значення спілкування в бібліотеці. Бібліотекам сьогодні вдається стати центрами людського спілкування, тому що вони орієнтовані в своїй діяльності на багатоманітність потреб і зацікавленість людей в інформації, знаннях, спілкуванні з урахуванням різнопланових факторів: гендерного підходу, вікових, психологічних особливостей, стану здоров'я, віросповідання, професійних особливостей. За рахунок розширення сфери бібліотечного спілкування, підвищення його якості бібліотека зможе підвищити соціальний престиж, привабливий образ для реальних та потенційних користувачів. Так, серед новацій в діяльності бібліотек Німеччини фахівців відзначають їх перетворення в центри спілкування, де діти контактують з однолітками, бібліотекарями, психологами. Спостерігається тенденція трансформації деяких відділів бібліотеки в центри спілкування в Росії, що обумовлюється нагальною потребою різних категорій читачів в спілкуванні. Однак бар'єром діалогічної взаємодії в суспільстві, в тому числі в бібліотеках, є перш за все низький рівень культури спілкування сучасників. Ділове бібліотечне спілкування забезпечує всі елементи взаєморозуміння, вироблені у процесі ділової комунікації. Стиль бібліотечного ділового спілкування є результатом великої цілеспрямованої праці колективів бібліотек у більшості випадків не одного покоління бібліотекарів. Дослідження цієї важливої проблеми сучасного бібліотекознавства, спілкування бібліотекарів і читачів, розпочалося в Україні тільки у 80-х роках ХХ століття. Саме тоді до бібліотечного обслуговування стали підходити як до комунікаційного процесу. Роботи білоруських, російських, прибалтійських колег дали змогу визначити особливості взаємодій і взаємовідносин бібліотекарів і читачів. Так, завдяки соціально-психологічному аналізу процесу спілкування відпала функція керування читанням, яку раніше було покладено на бібліотекаря. Найбільших успіхів інтеграція бібліотекознавства і соціальної психології досягла в США, Великобританії та країнах Північної Європи, де цей процес розпочався ще п'ять десятиріч тому. Це пояснюється, по-перше, відсутністю заборон на соціально-психологічну науку, по-друге, великими можливостями щодо застосування досягнень, нагромаджених базовою наукою, спеціалістами тих галузей, які пов'язані із тонкими матеріями — стосунками людей. На сучасному етапі проблема бібліотечного спілкування продовжує активно розроблятися, але вже на основі співпраці з читачем, як фактор оптимізації обслуговування, підвищення його продуктивності. У цьому напрямі працюють бібліотекознавці С.Єзова (досліджує проблему культури спілкування та її формування), С.Матліна (розглядає бібліотечне обслуговування як діалог), Є.Смоліна (вивчає спілкування в межах індивідуальної роботи з читачами), Л.Красинська (психолого-педагогічний аспект професійного спілкування бібліотекаря), І. Мейжис (розробляє питання бібліотечного спілкування: його перспективну, інтерактивну та комунікативну сторони ) та ін. Нові часи ставлять нові вимоги до сучасного бібліотекаря. Сьогодні спілкування в бібліотеці набуває нового змісту: це не лише бесіда бібліотекаря з читачем у процесі видачі та повернення книг, а й специфічний комунікативний фон усієї інформаційно-бібліотечної діяльності. І для цього необхідно ефективно організовувати роботу з читачами, враховувати їх вікові та індивідуальні особливості. Це потребує від бібліотекаря знання певних виховних моментів у діяльності бібліотеки. Адже більшість форм виховної діяльності ґрунтується на особистісних психолого-педагогічних моментах спілкування, а вони, як відомо, побудовані на принципах виховання. Бібліотекар допомагає читачу у виборі та роботі з книгою, пошуку і поясненні невідомих йому фактів, сприяє інтелектуальній людській діяльності. Спілкування розглядається як процес і вияв діалогічності стосунків, характерних для всіх аспектів бібліотечної справи. Необхідно підкреслити, що більш за все потребує поліпшення практика спілкування: бібліотекарі не завжди здатні побудувати довірливу розмову, привернути увагу читача, не кажучи вже про справжню майстерність спілкування. Це - одне зі стрижневих питань, від вирішення якого залежить поширення в суспільстві думки про сучасну бібліотеку та бібліотекаря. Читач і бібліотекар це, насамперед, особистості, вивчення яких спирається на соціальну психологію та психологію особистості і групи. Усвідомлення цього є основою як у вивченні читача, читацької психології, так і в дослідженнях постаті бібліотекаря, при створенні бібліотечної професіограми тощо. З точки зору психології, бібліотечна діяльність читача як один з видів діяльності людини складається з потреб, мотивів, інтересів, установок, що входять до читацької спрямованості (психології читача), на базі якої формується мета діяльності. Далі йдуть засоби досягнення мети, результат діяльності, оцінка. Задоволення інформаційних потреб користувача в бібліотеці передбачає активну взаємодію бібліотекаря та читача як партнерів. Уміння бібліотекаря спілкуватися, вести діалог визначає ефективність бібліотечного обслуговування. Що стосується наукової бібліотеки, то, на думку Е. Шапіро, спілкування бібліотекаря з користувачами інформації є тим важливим, а часто і єдиним стиком, за допомогою якого здійснюються контакти бібліотек з рештою ланцюгів різних підсистем "наука - техніка - виробництво". Знання та розуміння психології читача важливе для діяльності бібліотекаря, оскільки від їх врахування залежить задоволення читацьких потреб, ефективність використання ним бібліотечних каталогів, картотек, бібліотечна діяльність читача в цілому. Психологія читача та психологія бібліотекаря перетинаються з психологією особистості, а остання дає особистісний підхід до методологічних основ бібліотечної психології. Психологія читача пов'язана з бібліотечною діяльністю читача, яка взаємодіє з професійною діяльністю бібліотекаря. На сьогодні найдоцільнішим є розгляд таких складових системи, як бібліотечна діяльність читача (в якій відображається діяльнісно-особистісний підхід: спрямованість особистості, її діяльність тощо), суб'єкт-суб'єктна взаємодія бібліотекаря та читача (спілкування між бібліотекарем та читачем), і психологічні вимоги до професійної підготовки бібліотекарів (випливають з ланцюга: психологія бібліотекаря, професійна діяльність бібліотекаря, спілкування бібліотекаря та читача тощо). Читач та бібліотекар - особистості (гуманістичний та особистісний підхід), тому, досліджуючи їх, необхідно усвідомлювати, що кожна людина неповторна і здатна до самовдосконалення, має певну спрямованість (потреби, мотиви, інтереси) та самосвідомість. Особистість формується і виявляється в діяльності. Діяльнісний підхід допомагає проаналізувати діяльність читача в бібліотеці, процес спілкування між бібліотекарем та читачем, а також висунути вимоги до професійної підготовки бібліотечних працівників Психологія людини та її діяльності змінюється з розвитком суспільства. Інформатизація суспільства і розбудова держави впливають на психологію читача та бібліотекаря, змінюють їх діяльність (яка стає більш автоматизованою та комп'ютеризованою), а процес спілкування поступово позбувається тоталітарної ознаки тощо. Саме з таких позицій розглядаються психологічні особливості бібліотечного обслуговування, зокрема, особистісний фактор у цьому процесі. Мистецтво спілкування - це і праця, і талант, і творчість. Особистість бібліотекаря – головне в індивідуальному бібліотечному обслуговуванні. Можна скільки завгодно говорити про те, як правильно будувати систему бібліотечного обслуговування, можна добре знати його принципи, форми й методи, але нічого не вийде, якщо бібліотекар, який щодня стикається із читачем, не любить людей. Г.П.Фонотов у книзі "Такий він, бібліотекар" (М., 1997) сказав: "...На спілкування із читачами потрібно ставити найбільш кваліфікованих, ерудованих співробітників, досвідчених, що розуміються й на книжковому світі, й на людських душах, справжніх інтелектуалів". І далі: "Він, читач, судить про усіх нас, бібліотекарів, по тих конкретних особах, з якими зустрічається на "видачі". Інформаційними технологіями не можна відкинути традиційні форми спілкування. Характер взаємин читач-бібліотекар нині носить паритетні, суб’єкт-суб’єктні відносини, що потребує більш високого професіоналізму, найпильнішої уваги. Разом з тим, мало хто замислювався про те, що робота з людьми — це сфера підвищеного ризику і, як показують спеціальні дослідження, найвищих психологічних навантажень. Тому працювати в бібліотеці "показано" не кожному охочому. А що робити, коли спілкування вже "не в радість", як говориться, або далеко не та "розкіш", про яку в свій час писав Антуан де Сент-Екзюпері, а повсякденна інтенсивна праця з постійними енергетичними перевантаженнями та емоційними витратами? Відомо, що найбільш яскраво всі "гострі кути" спілкування і взаємодії проявляються в сфері обслуговування. Співробітник, недостатньо підготовлений до постійного контакту з людьми, може нашкодити не тільки навколишнім, але й самому собі. Бібліотечним співтовариством розроблена "Етика бібліотекаря", що містить правила поведінки співробітників бібліотеки, які працють із читачем. Етика бібліотекаря включає такі аспекти: етику спілкування в бібліотеці, риторику бібліотекаря, етику слухача, бібліотечний етикет,демпатичність (вміння уловлювати настрій людини, вірно виявляти його очікування, співпереживати їм), красномовність (вміння переконувати). Корисно оволодівати навичками психоаналізу, щоб остерігати себе від стресових ситуацій. Для цього потрібні психоаналітичні якості — самоконтроль, самокритика, самооцінка вчинків, а також фізична витривалість та натренованість, аутотренінг, вміння перемикатися та керувати своїми емоціями. Ці якості потрібно постійно в собі розвивати.'язливо. Бібліотека р іПрофесія бібліотекаря, як і професія педагога, журналіста, актора вимагає майстерного володіння мовою. В умінні професійно пропонувати книги, переконувати, вести дискусію бібліотекар виявляє свої здібності, інтуїцію, особистий досвід. Проте, працівнику бібліотеки необхідні також і деякі спеціальні знання, зокрема, в галузі риторики. Риторика є тією наукою про слово, що вчить мистецтву переконувати, впливати на розум і серце людей, надихати та спонукати до дії. Слово має велику силу, воно несе в собі певну запоруку успіху в житті. Володіння словом вимагає від промовця опанування спеціальними правилами та зразками. Людина, що володіє правилами риторики, може знайти у бесіді або дискусії потрібне слово, здатна довести свою правоту, захиститися від мовної агресії. Ніщо і ніколи не замінить живої людської мови. Живе слово не тільки дає знання, розкриває очі на речі та явища, а й бере за серце, пробуджує волю. У бібліотеці існує своя специфіка мовного спілкування, що виявляється в індивідуальних і масових формах обслуговування читачів. В індивідуальній роботі з читачем використовуються прийоми так званих "переходів" від відомих фактів до складніших проблем. Бібліотекар пропонує книгу або привертає увагу до певного твору відповідною цитатою, провокуючим афоризмом, звертає увагу на книжкову графіку, ілюстрацію. Найбільш ефективною є діалогова форма спілкування бібліотекаря з читачем. Чи то промовець виступає з повідомленням у ролі інформатора, чи то здійснює довідкову роботу - він має заздалегіть уявляти, враховувати і культурний рівень аудиторії. Мова відбиває характер, індивідуальність, силу думки, її глибину. Вона дозволяє донести свої думки до читача. Спілкування в умовах бібліотеки передбачає можливість раціонального й емоційного впливу на аудиторію. Для виступу перед великою аудиторією неабияку роль відіграють певний зміст і тон, а також виразний голос й уміння володіти ним. Голос, його інтонації відображають почуття та спрямування думок, ставлення до слухача, - це є могутнім фактором у спілкуванні бібліотекаря з читачем. Риторика є частиною мистецтва спілкування, що розвиває здібності промовця. Згадані питання поки що не вивчені у системі й мають бути у полі зору бібліотекознавства. Тому бібліотекар не завжди здатний побудувати довірливу розмову, привернути до себе читача. Інколи оратор буває не досить тактовним, не завжди може відчути нюанси настрою аудиторії. Все це призводить до недовіри у ставленні читача до бібліотекаря, що, звичайно, шкодить іміджу бібліотеки. Мистецтво спілкування є не лише важливим, але й входить до комплексу професійної придатності бібліотекаря. Культура спілкування бібліотекаря із читачем є складовою частиною створення комфортної обстановки в бібліотеці. При цьому цінується добре ставлення до читача, що означає людяність і привітність персоналу, занепокоєння комфортністю користування бібліотекою, довіра до користувача. Література
Шинкарук В.Ю., Як запобігти конфлікту в бібліотеці Взаємодія бібліотекаря та користувача - це складний процес комунікації, предметом якої є документ та інформація. У сучасних умовах бібліотекар-професіонал повинен володіти не тільки методикою і технологією організації обслуговування, консультування, а також певними навичками визначення способу мислення користувача, його мотивів, інтересів, ставлення до людей і до себе.Бібліотекар повинен бути професіоналом не тільки у виявленні, задоволенні та розвитку потреб користувача, але і в організації спілкування. Готовність до індивідуального спілкування розглядається сьогодні, як здатність бібліотекаря до встановлення рівноправних партнерських стосунків з користувачами, створення атмосфери психологічного комфорту, довіри, відкритості, до усвідомленого міжособистісного спілкування на засадах взаємоповаги і взаєморозуміння. Культура спілкування у бібліотеці включає в себе три складові:
Велике значення для культури спілкування бібліотекаря має професійне використання невербальних ("мова жестів") та вербальних засобів спілкування. Психологами встановлено, що у процесі взаємодії людей 60-80 відсотків комунікації здійснюється за рахунок невербальних засобів вираження і тільки 20-40 відсотків інформації передається за допомогою вербальних. Особливістю "мови жестів" є те, що її прояв зумовлений імпульсами нашої підсвідомості, і відсутність можливості підробити ці імпульси дозволяє нам довіряти цій мові більше, ніж вербальному каналу спілкування. Структурна схема невербального спілкування різноманітна. В ній виділяються акустичні види (пауза, кашель, сміх, плач), рухи (поза, хода, жест, міміка), оптичні види (фізіогноміка, будова обличчя і черепа, будова тулуба і кінцівок), тактильно-кінестичні види (контакт очей, система запахів, дотик). Емоційний стан людини відображається також у тембрі голосу, відтінках і інтонаціях слів. Розуміння бібліотекарем поведінки відвідувача вимагає від нього вміння "читати" людські почуття, розшифровувати невербальні сигнали. У бібліотеці існує близько десяти найважливіших ситуацій, котрі вимагають мовленнєвого спілкування. Це ситуації вітання, знайомлення, запрошення, вибачення, прохання, побажання, зауваження, прощання та інші. Позаяк ці ситуації мають стандартний типізований характер, то їхнє мовне "забезпечення" є стереотипним, тобто узвичаєним. Немає потреби доводити, що такі стереотипи полегшують мовленнєве життя людини. Існують "комплекти" готових фраз, словесних формул для кожної із типових ситуацій, і мовцеві потрібно тільки зробити вдалий вибір із цього набору. Якість обслуговування читачів тісно пов'язана з проблемою вирішення конфліктів, причини яких можуть бути як об'єктивними (повнота фонду і ДБА бібліотеки, наявність або відсутність технічних засобів, комфортних умов для читачів), так і суб'єктивними, в основі яких найчастіше лежить порушення бібліотекарем норм професійної етики. Об'єктом конфлікту в обслуговуванні читачів є бібліотечна послуга. Конфліктна ситуація виникає в тих випадках, коли бібліотечна послуга не надається, або надається неякісно, не задовольняючи потреб користувача. Якщо конфліктна ситуація, пов'язана з якістю обслуговування, не буде вирішена, то конфлікт із сфери ділових стосунків може перерости в сферу особистісну. Найпоширенішою причиною конфліктів є незбіг можливостей бібліотеки та інтересів користувача. Наприклад, відвідувач бажає взяти додому максимальну кількість літератури, бібліотекар в умовах обмежених коштів на придбання літератури і забезпечуючи збереження фонду, особливо нових і цінних видань, намагається обмежити видачу документів. Очевидно, що даний конфлікт має бути вирішений тільки шляхом розумного компромісу між сторонами. Інша причина пов'язана з оперативністю бібліотечного обслуговування. У бібліотеках, котрі мають кілька відділів обслуговування і основний фонд збереження, читач вимушений більше часу витрачати для отримання необхідного документа чи інформації. Зрозуміло, що у непідготовленого користувача це викликає незадоволення. Третя група причин включає в себе ситуації, пов'язані з якістю задоволення запитів користувачів. Тут однією з причин виникнення конфліктної ситуації є обгрунтовані (наприклад, "немає в бібліотеці", "на руках") та необгрунтовані (за вини бібліотекаря: наприклад, книга знаходиться не на своєму місці, "заставлена") відмови. Зрозуміло, що повністю усунути причини конфліктів практично неможливо, тому дуже важливо своєчасно запропонувати відвідувачу розумне компромісне рішення. Якщо ж компромісу досягти не вдається, то поступитись має бібліотекар. Оскільки бібліотека існує для читачів, то і конфлікт, як правило, має бути вирішений на користь читача (якщо поступка не суперечить правилам користування бібліотекою). Психологічну напругу з обох боків викликають черги, тому керівники кожного відділу мають добре продумати організацію обслуговування аби знизити вплив черг на виникнення конфліктної напруги між бібліотекарем та читачем. Практика свідчить, що в більшості випадків конфлікти при обслуговуванні читачів виникають за вини бібліотекарів, як наслідок їх професійної некомпетентності або порушення ними норм бібліотечної етики, що призводить до обгрунтованих претензій користувачів. В "Справочнике библиотекаря" (СП-б: издательство "Профессия", 2000) наведені рекомендації бібліотекарям, виконання яких допоможе запобігти конфліктів з відвідувачами бібліотеки. Ось деякі з них: - під час обслуговування бібліотекар повинен бути повністю у розпорядженні читача і прагнути продемонструвати йому це; - працювати потрібно спокійно, зі всіма користувачами бути рівним у спілкуванні, ввічливим і доброзичливим; - якщо читач неприємний бібліотекарю, ні в якому разі не можна цього показувати; - недопустимо сперечатись з читачем; - варто постійно проявляти готовність допомогти читачеві, але робити це потрібно обережно і ненав'язливо; - бібліотекар має постійно дивитись на бібліотеку "очима читачів"; - установка бібліотекаря на повне і всебічне задоволення інформаційних потреб користувачів. Найважливішими особистими якостями бібліотекаря, що обслуговує читачів, має бути вміння володіти собою в будь-якій ситуації, контролювати свою поведінку. Якщо бібліотекар вміє розмовляти з читачем щиро, як кажуть "очі в очі", нічого не приховуючи і не зображуючи фальшиву усмішку, якщо бажає допомогти читачеві, він завжди досягне успіху. Не зі всіма і не завжди з першого разу вдається досягнути взаєморозуміння. Проте варто поводитись доброзичливо, ввічливо, незалежно від того, подобається читач чи ні, приємно чи не зовсім з ним спілкуватись. Бібліотекар має необразливо висловлювати зауваження, засудження, якщо співрозмовник заслуговує цього. Водночас не треба жаліти читачеві слів вдячності та захоплення, тоді наступного разу він прийде поділитись своїми успіхами і радістю. Така у нас професія, і ми маємо гордитись нею! Список літератури
Петрицька В.М., Управлінська культура керівника бібліотеки ВНЗ Інформатизація освіти та входження України не тільки до європейського, але й до світового інформаційного простору, завдання, що стоять сьогодні перед вищою школою, найбільш могутньою рушійною силою держави, в свою чергу, ставлять серйозні задачі перед бібліотеками ВНЗ – важливою ланкою навчального та наукового процесів. Правильне рішення бібліотечних завдань в значній мірі залежить від оволодіння кадрами науки управління, творчого використання її закономірностей, принципів та методів, від управлінської культури.В термінологічному словнику "Бібліотечна справа" (М., 1997, – с. 105) керівник визначається як "особа, що здійснює управління персоналом бібліотеки або її підрозділу – філії, відділу, сектора." Керівники:
Мистецтво керівника виявляється в тому, наскільки він спроможний приймати вірні рішення не тільки на основі логічних міркувань, але й у поєднанні з інтуїцією, елементами імпровізації. Ще одну особливість праці керівника можна відмітити: високий рівень складності, різноманітність виконуваних робіт, масштаби, міра відповідальності та ін. Складність процесу управління, його творчий характер, а також інші фактори роблять управлінську працю однією із самих нелегких видів людської діяльності. В сучасній теорії управління керівник бібліотеки має поєднувати риси лідера і менеджера. Особливо, коли ідеться про управління змінами, що відбуваються сьогодні в бібліотеках. Головним в діяльності стають уміння отримати результати, керувати людьми і різними мотивами їх поведінки, досягти взаєморозуміння, вирішувати конфлікти, знаходити компроміси. Щоб керівник міг виконувати функції центральної фігури системи управління бібліотекою, він повинен відповідати певним вимогам. Існуючі кваліфікаційні характеристики, що визначають вимоги до керівника бібліотеки, суто формальні і не диференціюють потребу в знаннях, здібностях у відповідності з типом і видом бібліотеки. На відміну від них, де відсутні вимоги до особистих якостей керівників, в даний час розробляються професіограми – тобто система вимог, що пред’являють людині певної спеціальності, професії. В літературі з бібліотечного менеджменту називаються різні якості особистості, яким надається перевага і якими повинен володіти керівник бібліотеки. Як правило, вони ґрунтуються на результатах опитувань у провідних бібліотеках. Управлінська культура керівника включає: Організаторські якості:
Складність, різноманітність, багатофункціональність її діяльності визначають необхідність високої відповідальності керівника як управлінця і професіонала, а отже – вимагають досягнути такого рівня компетентності та професіоналізму, що відповідав би не лише посаді, а й працював на особистий його авторитет. Так, К.Ю. Генієва дає наступну характеристику гарного керівника: він добре усвідомлює відповідальність за власний саморозвиток; його вчинки мотивовані, він ініціативний, вміє формувати ясні реалістичні цілі; повний життєвої енергії; не лінується вчитися і сам шукає засоби підвищення особистої професійної кваліфікації; знає свої слабкі сторони і просить поради і допомоги у тих, хто сильніший нього в тих чи інших питаннях; вміє знаходити спільну мову і з тими, хто нижче за нього, і з тими, хто вище. Гарний керівник ніколи не говорить нікому "ні". К.Ю. Генієва відзначає, що керівником все ж потрібно народитися, тобто існують певні якості, які даються людині від природи, і їх дуже важко розвинути в процесі навчання. Наталія Жадько вважає, що керівник повинен володіти інформаційною культурою. Для керівника бібліотеки будь-яка книга, текст можуть стати джерелом інформації, ресурсом професійної діяльності. Мистецтво виступати є обов’язковим компонентом інформаційної культури керівника бібліотеки. Важливим є також уміння налагоджувати контакти з будь-якою аудиторією, залучати до співробітництва потенційних спонсорів та читачів. Очевидно, що коло цих особистих якостей керівника відноситься до керівних кадрів всіх бібліотек, в т.ч. і бібліотеки ВНЗ. Більш детально ці професійно важливі якості особистості були визначені при розробці керівного складу ЦБС (на основі опитування). Якості, що характеризують:
Існує ще одна група якостей, які необхідні для прийняття управлінських рішень. За думкою І.М. Суслової, керівник, що володіє ними:
Другий ряд інструментальних цінностей характеризує відношення керівника до підлеглих і взаємовідносини з ними; здатність впливати на людей: навички ефективного керівництва (максимальне використання потенціалу співробітників), здатність навчати та розвивати своїх підлеглих і визначати для них робочі завдання, делегування повноважень та відповідальності (з метою розвитку потенціалу матеріального стимулювання). Інструментальні цінності обумовлюють стратегію поведінки керівника, його усвідомлену та цілеспрямовану поведінку. Вимоги до управлінської культури керівника залежать від рівня займаної посади. Якщо керівник вищої ланки (директор) вирішує стратегічні завдання, для нього важливо і широта мислення, прагнення до самостійних дій, то керівник середньої ланки (зав. відділом) зосереджується на вирішенні завдань з організації діяльності бібліотеки, задоволення соціальних потреб підлеглих. Тут дуже важливі комунікабельність, уміння налагодити роботу. Якості лідера важливі для керівників нижчої ланки (зав. секторами). Вони повинні проявляти здатність до організації роботи підлеглих, вміти реалізовувати ідеї, бути добрими та гнучкими до потреб підлеглих, але проявляти волю і строгість в тому, що стосується безпосередньо роботи. Управлінська культура керівника бібліотеки відіграє особливу роль серед факторів, що формують соціально-психологічний клімат колективу. Саме керівник, знаходячись в постійному контакті з його членами, може регулювати соціально-психологічний клімат, враховуючи індивідуальні особистості кожного та потенційні можливості. При цьому важливим є орієнтація керівника на справу та інтереси інших, моральна стійкість. Йому необхідно мобілізувати всі свої комунікативні якості: аргументовано розподіляти між працівниками повноваження та відповідальність, прислуховуватись до порад підлеглих, враховувати їхні індивідуальні потреби в просуненні по службі, відстоювати їхні інтереси перед керівництвом навчального закладу, будувати всі відношення на основі довіри та поваги. Управління колективом передбачає також вимогливе ставлення менеджера до себе, його уміння показувати приклад у роботі, доводити завдання до кожного працівника. З індивідуальністю керівника – його культурою, установками, характером, що неодмінно впливає на організацію процесу управління, пов’язують поняття "стиль управління", яке розглядається як особливості службової управлінської поведінки керівника, управлінської культури, що визначається особистими якостями. Прийнятий стиль керівництва може слугувати характеристикою якості діяльності керівника, його здібності забезпечувати ефективну управлінську діяльність. Доречно згадати також про соціальну відповідальність керівників бібліотеки, яким доводиться приймати різні рішення. Приймаючи їх, управлінець керується своїми особистими переконаннями, моральними правилами та вольовими якостями. Разом з тим, людина, яка приймає рішення, повинна порівнювати їх наслідки з інтересами колективу і всього суспільства, в даному випадку, інтересами навчального закладу. Бути відповідальними – значить передбачати наслідки своїх рішень, керуватись такими мотивами, за які людина готова відповідати перед суспільством. Перед керівником стоїть завдання кваліфіковано підійти до прийняття та здійснення будь-якого рішення. Це залежить від рівня його знань, кваліфікації та досвіду. В роботі керівника бібліотеки є інші моменти, які на перший погляд здаються не такими важливими, але які також відображаються на ефективності його роботи – це наукова організація праці або інакше, культура організації праці керівника. В першу чергу це відноситься до раціонального використання його робочого часу, стану робочого місця та документації. Важливою для керівника є також культура зовнішнього вигляду, що включає і культуру управління собою, і культуру зовнішнього виду, ділового одягу і т.п. , адже дуже часто по зовнішньому виду та поведінці керівник складає враження про бібліотеку в цілому. Література
частина 2 |