Я слухаю старих людей, Батьків, що втратили дітей. Та краще б я цього не знав... Але почув, бо сам спитав... Рік 33-й був страшний... Де ж хліб подівся запашний? Черствого теж ніде нема... Шукати сухарі? Дарма... Закінчилося вже зерно... Байдуже владі, все одно... В ціні вже навіть колосок. Мабуть, нагнівався наш Бог... Так, це вже певно — геноцид! Померли діти... баба... дід... Жорстока дійсність та сваволя. Така вже, мабуть, наша доля... В пательнях смажать кропиву... їдять бур'ян, їдять траву... Комусь — червоний комунізм, А в нас уже — канібалізм... Нe дай вам Бог дітей ховати Та розум від того втрачати... Ви куштували пиріжки, В яких траплялись нігтики??? Ми іспит до кінця пройшли... Мільйони із життя пішли... Про те, як вижили — ти знай І дітям правду передай. Сергій Білецький |