Між вузом та виробництвом прірва?
   Лише 15 відсотків випускників "швейного" факультету влаштовуються за фахом.
   Вишів в Україні наплодили вже стільки, що, здається, незабаром випускників шкіл не вистачатиме, аби заповнити студентські лави. Очікуване скорочення кількості вищих навчальних закладів, швидше за все, позитивний процес: позакривають, на це хочеться сподіватися, не справді вищі школи, а бізнес-структури, які викачують гроші з батьків студентів, не даючи належної освіти. Але навіть не це головне у реформуванні системи освіти. Потрібно, аби вузи готували спеціалістів, на яких є попит на ринку праці. Бо наразі часто як буває? Отримавши диплом, стаєш зайвим у дорослому житті, не маєш де прикласти своє знання. Така ситуація склалася і у легкій промисловості. Чи вдасться її покращити? Відповідь на це питання шукали влада, промисловці та науковці Хмельницького національного університету під час засідання круглого столу "Актуальні питання розвитку легкої промисловості", який провела президент Хмельницької торгово-промислової палати Наталя Белякова.

   ЧИ ЛЕГКО ЛЕГКІЙ?
   Легка промисловість — галузь, яка могла б найактивніше розвиватися на наших теренах. Це зумовлено і нашими виробничими традиціями — за часів СРСР саме на Поділлі швейне виробництво було одним із пріоритетів, і нинішніми реаліями: базари, на яких можна збувати продукцію. Минулий рік підтвердив, що галузь розвивається доволі динамічно. У своїй доповіді заступник голови обласної державної адміністрації Леонід Гураль повідомив, що за підсумками 2011-го обсяг реалізації у галузі зріс на 6,3 відсотка і становив 250 мільйонів гривень. На Поділлі працюють шість десятків малих та середніх підприємств легкої промисловості, близько півтори сотні цехів фізичних осіб. Від себе можна додати, що це лише верхівка айсбергу. Скільки перебувають у тіні або напівтіні, не знає, мабуть, ніхто. Чому? Леонід Андрійович частково дав відповідь і на це питання. По-перше, зловживання з боку контролюючих органів. Комусь доводилося чути теплі слова від підприємців про наших податківців? По-друге, контрабанда. Митні структури в Україні теж відрізняються специфічним ставленням до захисту внутрішнього ринку. Проблемним для області залишається і дефіцит робочих кадрів. "В Хмельницькому легше торгувати, ніж працювати, — наголосив заступник голови облдержадміністрації. — От молодь і йде на ринок". Справді, за середньої зарплатні у галузі — 1,3 тисячі гривень, що удвічі менше, ніж загалом у промисловості, молодій людині не дуже й хочеться працювати "легковиком".
   Причому "витягнути" людей з базару в нормальне економічне життя практично неможливо. На думку начальника головного управління промисловості та розвитку інфраструктури облдержадміністрації Миколи Катеренчука, "ніхто, хто попрацював на ринку 10-15 років, не повернеться на виробництво. Вони звикли до свободи, до вільного рафіка роботи". Хоча й базар дає певні переваги для області. "Наш ринок — це купечество, яке накопичило досвід роботи", вважає він, а це необхідно для нормального розвитку економіки. Хоча, з іншого боку, ринки зникатимуть, а торгівля переміститься з часом до сучасних торговельних комплексів, переконаний Микола Катеренчук.
   Є в області і виш, який готує кадри для легкої промисловості, — Хмельницький національний університет. Його представники розповіли доволі багато про підготовку швейників, але у цьому матеріалі варто зупинитися на труднощах, бо при підготовці студентів та їх працевлаштуванні виникають суттєві проблеми. Як розповів завідувач кафедри технології та конструювання швейних виробів ХНУ Микола Кущевський, в лабораторіях вузу є більше сотні одиниць швейного обладнання, однак лише з десяток — нові. Завідувач кафедри технології та конструювання виробів зі шкіри ХНУ Володимир Либа повідомив, що готуються у виші доволі вправні спеціалісти, які перемагають на загальноукраїнських олімпіадах, але... лише 15 відсотків випускників йдуть працювати за фахом. Чому?

   КОМУ ПОТРІБЕН ВИПУСКНИК?
   Точки зору промисловців — учасників круглого столу щодо колишніх студентів дещо різнилися. Наведемо кілька з них. Очільник ПП "Алене Мода Груп" Анатолій Коваль має радикальну позицію: "Ми не беремо випускників ХНУ, бо вони повний нуль. Вони не готові працювати. П'ять років дитина ходить до вузу, а потім її треба перенавчати. Я сам на підприємстві з нуля за чотири місяці виховую суперспеціаліста, який мені потрібен. Вища освіта — це бізнес, бо ніхто не питає, чи потрібен такий спеціаліст на ринку праці. Модельєри не мають поняття про виробництво. Так, вони малюють гарні ескізи, які потім неможливо впровадити на реальному обладнанні. А між тим вища школа має йти попереду паровоза. А в нас? Є речі, які вже років двадцять не використовуються, а їх все навчають".
   Не стільки про неготовність студентів, як про їх небажання працювати говорили інші виробничники. Так, Тетяна Трачу к, керівник ПП "Наталіс", розповіла, що "приходять дівчатка, а їм — не цікаво. Кажуть, дайте дані для дипломної роботи, а ми підемо. За кілька місяців прийдемо — підпишіть папери, що ми пройшли практику". Це підтвердив і приватний підприємець Роман Никитюк: "Ми прийдемо наприкінці практики. Підпишете папери?" І Олена Никитюк зазначає, що "від вас приходять студенти, які нічого не хочуть. Нам потрібен фахівець, а отримуємо дитячий садок. Багато хто не бажає навчатися, заявляючи: нам потрібна "корочка", а в цій галузі ми все одно не працюватимемо". Заступник голови регіональної ради підприємців при облдержадміністрації Наталя Потапова вказала на ще один суттєвий недолік: "Виробництво пішло вже далеко вперед, а ви відстаєте. Цехи мають найсучасніше обладнання, а на якому готують студентів?"
   Фактично круглий стіл висвітлив дві найголовніші проблеми сучасної освіти у швейній галузі: небажання студентів навчатися (це стосується не усіх) та недостатня відповідність підготовки сучасним вимогам (передусім у сфері матеріально-технічної бази вишу). Із першим важко щось зробити, поки в галузі на Хмельниччині буде вкрай низька зарплата. А це можна подолати, як вважає Наталя Потапова, якщо перекрити контрабандні потоки, скоротити ставки оподаткування, дозволити ввозити сучасне обладнання для переоснащення виробництва без сплати обов'язкових платежів. Тоді і студентам стане цікаво залишатися у сфері легкої промисловості.
   Щодо другого, то необхідно, аби науковці та виробничники знайшли спільну мову: наблизили навчання до сучасних потреб галузі. Очільник ПП "Схід" Олександр Сич прямо запропонував: "Нехай до мене прийдуть викладачі. А потім студенти — подивляться, що зараз необхідно знати для роботи". Й інші підприємці підтримали ідею: викладачі мають більше знати про сучасне виробництво. Так і вирішили: у більш вузькому колі розроблять варіанти співпраці вузу та виробничників. Якщо вийде, то це згодом побачимо за більшим відсотком випускників, що залишаються у галузі.

Костянтин ЗВАРИЧ