Життєлюб і вольовий чоловік

Писати про людину, з якою знайомий давно, і легко, і складно. Береш ручку й папір, а в голові постає образ веселого, розумного і доброзичливого товариша. З усіх його позитивних рис важко одразу виділити щось головне — те, що є стрижнем і рушієм його характеру. Погодьтеся, сьогодні нечасто зустрінеш людину, яка, будучи з дитинства незрячою, стала кандидатом філософських наук, написала десятки статей і праць, виростила і виховала двох чудових дітей, виборола перший розряд із шахів. Саме за допомогою цієї гри ми й познайомились. У яких би турнірах не брав участь Станіслав Федорович Руденко, його партія викликає особливий інтерес у вболівальників. Ще б пак, адже грає він зі зрячими шахістами наосліп, тобто лише уявляючи реальну гру на шахівниці. І, що найголовніше, здебільшого виграє.

"Треба вміти зробити свої недоліки перевагою", — каже Станіслав Федорович, бо він від природи оптиміст і дотепник. Я ще не зустрічав у житті людини, яка би знала стільки жартівливих історій та висловів. Ну, хіба, може, колись давно такими були гумористи Степан Руданський та Ярослав Гашек, творчість яких Станіслав Федорович обожнює.

Гра наосліп розвинул його уяву, дисциплінувала і зміцнила інтелект, навчила образному мисленню. У Станіслава Руденка рідкісний дар "бачити" явища і людей. Він вміє зрозуміти співрозмовника з одного слова, вловити інтонації, відчути його душу, а тому ні з ким не вступає у конфлікт. Його жвавий і допитливий розум притягує до себе, як магніт. Він, здається, готовий тебе слухати день і ніч. А чудова пам'ять викликає справжнє захоплення. Бо він безпомилково впізнає людей і їх настрої по голосу, знає усіх своїх сусідів по будинку, продавців магазинів, відвідувачів міського шахового клубу, студентів. Вони дуже зворушуються, коли він навіть через досить тривалий час звертається до них по імені, розпитує про різні нюанси і перипетії їхнього життя. У наш стрімкий і суворий час люди хочуть тепла та уваги, а тому після спілкування зі Станіславом Федоровичем, як правило, стають його друзями.

Сила духу і любов до людей — дві опори його характеру. Життєлюб і вольовий чоловік — він яскравий приклад того, чого можна досягти, якщо вмієш працювати, ставити перед собою благородні цілі і добиватися їх.

Тривалий час вірною помічницею Станіслава Федоровича була його дружина Софія. Читала книжки, виконувала обов'язки секретаря, вела домашнє господарство, редагувала праці. Але вже кілька років, як вона пішла у вічність. Станіславу Федоровичу стало ще скрутніше. Та й даються взнаки роки. Але він не впав духом, залишився таким же цілеспрямованим, доброзичливим і енергійним. Хоч у душі дуже сумує за дружиною, ніяк не може повірити, що її немає поряд. Діти Артем та Оксана уже дорослі, обоє мають вищу освіту, працюють. Беруть приклад людяності зі свого батька і пишаються ним.

Є у Станіслава Федоровича й онука. Вона має гарне українське ім'я Соломійка. Жвава, самостійна, весела. Уся характером у дідуся. Полюбляє разом із ним складати смішні історії. А ще гарно малює, бо від природи має хист гармонійно підбирати кольори. Сяде поряд і розповідає йому про свої картини: "Ось золоте сонце, ось червоні маки, ось голубі волошки, ось людина іде своєю стежкою через високу і густу траву...".