НЕОДЦВІТНІ БАРВИ

вічної краси природи. Десять гобеленів пані Надії, представлених на виставці, — не лише творчий звіт викладача дизайнерської кафедри. Це — мистецькі одкровення неодцвітних барв душі жінки, яка витинає не лише чудові вовняні полотна-прикраси для інтер'єру, а тче свою долю і вкладає у форми, барви, у символіку образів своє бачення вічної краси життя природи. Дивлячись на її вишукані роботи, згадуєш дитинство, бабусині ткані рядна та верети, §е фарбовані рослинними арвами смужки та ромби складались у строгу урочисту гармонію нескінченності. Оця традиція одвічної жіночої праці, закладеної у ткацтво, і мистецька добротність професійних робіт мисткині створюють неповторний світ Надії Петричко-Теслюк.

— В особі Надії Петрівни поєднались щедра подільська ментальність галицький, європейський шарм,який допоміг усвідомити їй своє місце в загальномистецькому процесі, - підкреслила мистецтвознавець, старший викладач кафедри дизайну ХНУ Людмила Рожко-Павленко. — Свого часу вона навчалась у Львові, який був і залишається своєрідною Меккою українського декоративного мистецтва. У 1979 році подолянка Надія закінчила училище декоративнр-ужиткового мистецтва імені Івана Труша, а в 1984 — інститут прикладного і декоративного мистецтва (нині — Львівська академія мистецтв). А ще своєрідним продовженням пошуків у царині мистецтва став щасливий шлюб з галичанином, художником Володимиром Петрич-ком, який також працює на кафедрі дизайну нашого університету.

З самого початку освоєння ткацтва килим став для неї не просто ужитковою річчю, а художнім полотном, якому вона довіряла свої роздуми, натхнення і пошуки. Вона сама розробляє ескізи, виконує картони і сама тче, ретельно підбираючи нитки,кольори, професійно поєднуючи їх. її роботи — це художні образи, це світоглядні монологи небайдужого серця, — також відверто і щиро зізналась Людмила Федорівна. — її "Полиновий смуток" — це, звісно, і чорнобильський біль, і міра власного прихованого болю за втраченим, неповторним. А ось ткане полотно "Поділля", що виглядає досить монументально, це, безумовно, освідчення в любові до рідного краю з його розлогими долинами, мальовничими горбами, щедрими чорноземами та тихою плинністю життя.

Гобелени пані Надії прикрашали експозиційні зали в багатьох музеях України, адже вона — учасниця шести всеукраїнських виставок, багаторазово представляла свої роботи на групових виставках в рідному Хмельницькому, а ось персональну виставку ця талановита і вельми скромна жінка організувала вперше. Власне, ініціатором показу стала кафедра дизайну, де роботи Надії Петричко-Теслюк, як підкреслила завідуюча кафедрою, відомий художник-модельєр, професор Ірина Баннова, стали золотим фондом мистецької і дизайнерської скарбниці університету. Втім, груднева виставка в художньому музеї стала важливим етапом не дише творчої, а й викладацької праці. Адже разом із неповторними роботами майстрині гобелену вперше виставляли на огляд публіки свої творчі здобутки студенти, які вивчали курс "Художнє ткацтво і розпис тканини". Виставка — перший серйозний підсумок, виставлений на огляд. Що вразило у цій барвистій мистецькій толоці? Насамперед, розмаїття жанрів. Адже Надія Петрівна навчає своїх студентів не лише ткацтву, а й розпису тканини. Твори, виконані у техніці холодного батіку, різні за стилями: натюрморти, східні мотиви, абстракції з тяжінням до сучасного мистецтва. Особливу увагу присутніх привернули, без сумніву, текстильні аксесуари — сумочки, виконані як міні-гобелени. Тобто традиційні монументальні гобелени, "зменшившись" в об'ємному просторі до яскравих тканих картинок, "перекочували" у царину жіночих прикрас. Це також традиційний вираз існування цього мистецтва, яке ще великий Корбюзье назвав "кочівною фрескою", яка здатна переміщатись в просторі, перебуваючи в елегантній жіночій руці. І навіть ці міні-гобелени були промовистими, адже їхні орнаменти будувались на сюжетах: "Осіння рапсодія" (Галина Олійник), "До рідного гнізда" (Оксана Веремчук), "Березневі сутінки" Наталя Кваскж), "Дівочі мрії" Ніна Стремедловська), "Полум'яні квіти" (Надія Поліщук) та ін.