ФОРМУЛА ЩАСТЯ ПРОФЕСОРА ВОЙНАРЕНКА: ЛЮБИ ЖИТТЯ В ЧАСИ ПЕРЕХІДНІ І ВІЧНІ...

Філармонійна зала, заповнена сотнями глядачів, на мить ніби спорожніла, а її раптова тиша єдино відлунювала пісенну хвилю зі сцени: "За весною прийде літо, Прийдуть осінь і зима, Нам ще жити, жити, жити, І радіти, і тужити...Тільки мами вже нема"... До горла підкочується туга, якій тісно в серці. Біля мене сусід по ряду схилив голову, думаючи про своє, можливо, давне, цією піснею розбуджене... Хтось витира сльозу зі щоки. У глибині сцени відеоряд на моніторі: причепуреним, але самотнім сільським двором іде син, дорослий, вродливий, мужній мамина гордість.

Але... Мами більше нема: "рідний дімгірка утіха...". Так написати може людина з глибинним і щедрим відчуттям любові. У тому концерті, який відбувся у 2008 році і запам'ятався високопрофесійною його режисурою, якістю пісенною, виконавською, найбільше вразило все ж оце несфальшоване, нерозтрачене почуття всеосяжної любові до мами, до людей, до рідного краю, пронесеної крізь усі пори життя. Це був творчий вечір поета-пісняра Михайла Войнаренка. Його пісні співали (і співають) відомі київські, Хмельницькі співаки: він уміє притягувати до себе людей.

Якби я не знала, що автор —це професор, доктор економічних наук, проректор з науково-педагогічної роботи, перший проректор Хмельницького національного університету, що у його доробку сотні опублікованих статей, десятки наукових книг, монографій, виданих в Україні і за кордоном, я широсердно повірила б, що Войнаренко — професійний поет, автор поетичних збірок, істинний пісняр, твори якого так люблять композитори. Його поезії властива енергетика, яка йде від серця: потужна, дуже щира, спонтанна, але позбавлена пафосу і глянцю. Як сповідь.

Власне, така його душа.

І СЬОГОДНІ МИХАЙЛУ ВОЙНАРЕНКУ 60

Він зробив помітний внесок в історію Хмельницького національного університету, у створення іміджу європейського навчального закладу Професор М. П. Войнаренко є членом Західного наукового центру НАН України і МОН України, член наукової ради МОН України в галузі економіки, учасник міжнародних наукових симпозіумів. Він — голова спеціалізованої вченої ради з захисту кандидатських дисертацій ХНУ, член спецради з захисту докторських дисертацій Київського національного університету харчових технологій, член редколегій низки наукових журналів.

Михайло Петрович — дійсний член (академік) Міжнародної академії інформатизації (м. Москва), дійсний член двох українських академій: економічних наук та економічної кібернетики. У 2008 році обраний академіком Міжнародної академії наук екології і безпеки життєдіяльності, яка асоційована при ООН.

Загалом має понад 350 опублікованих праць, в тому числі — 12 монографій, 7 підручників, окремі з яких опубліковані за кордоном. Нагороджений низкою грамот та почесних відзнак МОН України, найвищими нагородами як для вченого — всіх трьох гілок влади України, Почесними грамотами Верховної Ради та Кабміну України.

Така багатогранна і активна діяльність викликає щиру повагу, і навіть з'являється відчуття, що солідний науковець, публічна, креативна особистість, а ще — поет і просто романтик — Михайло Войнаренко, винайшовши якусь карколомну математичну формулу, перехитрував час, і той тепер працює на нього. Втім, формула успіху і нев'янучої молодості у Войнаренка не математична, а поетична: люби життя в часи перехідні і вічні...

І знову — про вірші: у них — його життя. Перша збірка, яка вийшла друком у 2000 році, називається: "Істина". І рядки з однойменного вірша навіть знають хмельничани, які хоч раз відвідали... стоматологічну поліклініку: там у передпокої по центру стіни красується панно із словами: "Чим більше віддаєш ти людям, любий сину, тим більше залишається тобі". І підпис

"М. Войнаренко". Хтозна, що так "зачепило" головного лікаря поліклініки в цих рядках: очевидно, солідарне з автором тлумачення істини нашого буття? Але ці слова таки змушують думати. Про
вічне. Про житейське. Про їхню сутність у нашому повсякденні. І в житті професора Войнаренка, якого благословила на добру долю цими словами матуся Ганна Яківна з рідного села Струга
Новоушицького району. Він став відомою людиною, він знає світ, і знає ціну тяжкій праці і успіху, але він досі залишився в душі білочубим мрійливим хлопчаком, якого з народження вабили дороги і горизонт, але душу так і не відпустила рідна земля.

Професорські звання

і маршальські мундири...

Чи варті вони клаптика батьківської землі?

Це знову — одкровення з "Істини"...

Ця земля навчила його головної мудрості: працювати і любити. І про цю невтомну любов — до праці, до науки, до людей, до землі рідної — у розмові з нашим ювіляром.

В безсонні ночі в Києві я... почав писати вірші, щоб душу вилити. Різні, для себе. І сатиричні, і лірику. Спочатку нікому не показував ці свої роздуми, а потім вже їх подивився, почитав випадковий знайомий, а тепер мій найкращий друг, відомий композитор Олег Слободенко і запропонував деякі покласти на музику. Так з'явились перші пісні.

І, напевно, цей потяг до творчості допоміг і в науці побачити те нове, що в неї принесло нове життя. У 1995 році я закінчив докторантуру і захистив докторську дисертацію, отримав звання професора. У 1999 році мене було призначено проректором з економічних питань, а з 2001-го - проректором з навчальної роботи ХТІ. Потім почав працювати проректором з навчальної, науково-педагогічної роботи, тепер —першим проректором Хмельницького національного університету.

Ваша інтуїція, як вченого, вражає, насамперед —в умінні бачити стратегічну перспективу, відчувати зміни, новизну і на це скеровувати енергію, ініціативу, уміти переконувати і здобувати перемогу. Адже саме ваші напрацювання дали початок новим
процесам як в науковому житті університету, так і в економіці подільського
регіону загалом?

—В цьому і полягає суть науки, зокрема економічної: відчувати зміни, вчасно реагувати на них. Нам вдалось створити в університеті наукову школу з проблем реформування економіки через пошук нової парадигми економічного розвитку України і Подільського регіону, удосконалення системи управління господарськими об'єктами в промисловості та сфері послуг через побудову оптимальних варіантів структур господарювання. Я безпосередньо працював над концепцією залучення інвестицій та впровадження інноваційв регіональну економіку на засадах кластерних технологій, над удосконаленням системи фінансової діяльності підприємств та системою оподаткування,трансформуванням національної системи обліку до міжнародних стандартів. Наша мета — розширення міжнародного співробітництва університету в різних галузях: освітніх, технологічних. Ми живемо в епоху конкуренції, тому важливо йти вперед, розвивати співробітництво і пропонувати власні ідеї.

Якщо згадується власна юність, то що у цих спогадах найбільше зворушує вас?

— Звичайно, моя рідна Струга, родина, моє величезне бажання допомогти мамі... Адже вона виховува-!ла мене і сестру фактично одна, допомагали лише дідусь з бабусею. Що згадується? Напевне, найчастіше робота, як у кожного нормального сільського хлопця. У середніх і старших класах щоліта вже працював у колгоспі. Пам'ятаю, як я працював у рільничій бригаді після 8 класу, мене правління колгocny нагородило... сорочкою. Я був худим, тонкошиїм, а комір сорочки — 42 розміру. Але я її носив, тривалий час одягав як святкову.

Щоб часу плин мої роки

Перемолов

на світлі днини,

Щоб мої діти у віки

Пронесли славу

України!

Розмовляла

Тетяна СЛОБОДЯНЮК