ГРИГОРЕНКО О.П.
Хмельницький національний університет
ЗАСЛУЖЕНИЙ ПРАЦІВНИК ФІЗИЧНОЇ КУЛЬТУРИ І СПОРТУ, ПРОФЕСОР ЄВГЕН СВІРГУНЕЦЬ – ПЕРШИЙ ЗАВІДУВАЧ КАФЕДРИ ФІЗИЧНОГО ВИХОВАННЯ ХМЕЛЬНИЦЬКОГО НАЦІОНАЛЬНОГО УНІВЕРСИТЕТУ
У статті розповідається про життєвий і науковий шлях відомого в країні організатора фізкультурно-спортивного життя, професора Хмельницького національного університету Є.М. Свіргунця.
Ключові слова: інститут, кафедра, Олімпіада, педагог, спартакіада, спорт, університет, фізична культура, чемпіонат, професор.
Професор Хмельницького національного університету Євген Михайлович Свіргунець – добре знаний спортивній громадськості нашої країни фахівець, людина великих організаторських здібностей, чесності, принциповості і порядності. Майже тридцять шість років з незначними перервами він очолював кафедру фізичного виховання першого в місті Хмельницькому вищого навчального закладу – Хмельницькому національному університеті. Саме розвитку фізичної культури і спорту цього вищого навчального закладу сповна віддає він своє серце, розум і талант і на цій ниві досяг визначних успіхів. Прекрасні відгуки про його працю і результати свідчать державні нагороди, якими удостоїла країна свого славного сина.
Є.М. Свіргунець народився 10 квітня 1939 р. в розташованому неподалік обласного центру селі Ружична. Босоноге дитинство вкарбувалося в пам’ять голодними і тривожними роками війни, повоєнного життя – надзвичайно важкого і водночас обнадійливого. До п’ятого класу навіть в люті морози ходив до школи в картузі, оскільки купити шапку в сім’ї не було змоги. Шкільне приладдя замість звичного тепер портфеля носив у торбині. Восени і зимою в приземкуватій і холодній школі було темно. Кожен учень ставив перед собою на парті каганець. Але жадоба до знань, віра в світле прийдешнє не покидала молоду людину. Школу закінчив з відмінними оцінками [1].
Як і багато його ровесників, після закінчення школи працював там, куди закликали молодь країни – на будівництво шахт Донбасу. Служба в армії, де Євген Михайлович неодноразово виходив переможцем округу з вільної боротьби і самбо, в складі збірної округу з ручного м’яча виступав на першість Збройних Сил переконала, що найбільше користі він принесе і людям і собі, коли здобуде фах вчителя фізичного виховання. Це і визначило його подальшу долю. Студентські роки – яскравий слід у житті Євгена Михайловича. Швидко збігли чотири роки наполегливого навчання в Кам’янець-Подільському педінституті. На руках – диплом з відзнакою, в серці – бажання збагатити молодь набутими знаннями. Два роки працював на комсомольській роботі, повністю віддаючись дорученій справі.
На початку 1967 р. Є.М. Свіргунцю, працівникові відділу студентської і учнівської молоді Хмельницького обкому комсомолу стало відомо про відкриття на базі Хмельницького філіалу Українського поліграфічного інституту нового вищого навчального закладу. Невдовзі це сталося [2]. Новий ВНЗ вимагав створення нових і поповнення існуючих кафедр викладачами. На оголошену вакантну посаду викладача кафедри фізвиховання він подає заяву. З шести претендентів конкурсна комісія надала перевагу саме йому, молодому, енергійному, але головне, мудрій і далекоглядній людині, яка вже тоді бачила перспективу розвитку фізичної культури і спорту молодого вищого навчального закладу [3]. З приходом на роботу Є.М. Свіргунця обирають ще й секретарем комсомольської організації. Роботи в обох напрямках було непочатий край. Але, водночас, таке поєднання допомагало всебічно пізнати душі студентів, їх бажання і можливості, реальний стан справ динамічно зростаючого колективу.
Новостворений інститут розташовувався тоді у двох корпусах щойно збудованої школи-інтернату, яку обласні та міські керівники передали новоствореному ВНЗ (нині це перший і другий навчальні корпуси університету). Нижче другого корпусу був невеликий спортивний майданчик, а вулиці Інститутської і будівель на ній ще не існувало. У другому корпусі розміщався спортивний зал, в якому були гімнастичні бруси, декілька гімнастичних матів, волейбольна сітка і кілька м’ячів. Такою була на той час спортивна база. Починати спортивно-масову роботу практично доводилось з нуля.
Життя владно диктувало нові умови. Розпочинали із створення перших ігрових команд: футбольної, яку став тренувати викладач В. Любинецький, чоловічої і жіночої волейбольних команд, які дістались Є.М. Свіргунцю. Викладач В. Кузьмич активно почав працювати з гімнастами. Маленький фізкультурний колектив зажив повноцінним фізкультурно-спортивним життям. На своїй спортивній базі та в орендованих приміщеннях міста починають працювати спортивні секції, групи здоров’я. Змагання вимагали розвитку інших видів спорту, тому завдяки наполегливим зусиллям Є.М. Свіргунця стали формуватися секції з вільної боротьби, плавання, гандболу, баскетболу, велосипедного спорту тощо.
Обласне керівництво та громадськість міста Хмельницького чекали від колективу інституту спортивних здобутків, перемог, особливо над студентами Кам’янець-Подільського педагогічного інституту, які в основному навчались на факультеті фізвиховання і домінували на той час в області у багатьох видах спорту, а хмельничани постійно займали другу сходинку. Та й самим викладачам, колишнім випускникам цього ж інституту, хотілося швидше "стати на ноги" і довести, що й вони не "ликом шиті". Але не вистачало тренерського досвіду, людських спортивних ресурсів, матеріальної бази. Бажання керівників міста Хмельницького, як і викладачів кафедри, очолюваних Є.М. Свіргунцем, на той час випереджали їхні можливості. Однак ставало зрозумілим, що скоро спортсмени-хтіповці скажуть своє вагоме слово.
Саме в ті роки дуже сприяв розвиткові спорту наказ № 110 Міністра вищої і середньої спеціальної освіти СРСР "Про забезпечення додатковим харчуванням студентів-спортсменів". На основі цього наказу були створені міжвузівські навчальні відділення спортивного вдосконалення. Ним же надавалось провідним спортсменам додаткове харчування. Хоча воно було невелике, але у дні тренувань кожний такий спортсмен отримував 2 крб. Наказом Міністерства вищої і середньої спеціальної освіти України першими відділеннями спортивного вдосконалення у Хмельницькому технологічному інституті побутового обслуговування стали вільна боротьба, велоспорт і веслування на байдарках і каное. Такі міжвузівські центри допомогли вирости багатьом спортсменам до справжніх зірок. Жаль, що з часом в країні про це забули і лише тепер намагаються їх відновити, та на це потрібні організаційні зусилля і відповідний період часу.
У становленні стилю роботи кафедри фізичного виховання інституту стала постанова Колегії Комітету з фізичної культури і спорту України № 112 від 30 грудня 1969 р., в якій узагальнювався досвід роботи Київського інституту народного господарства з організації фізичного виховання і масової спортивної роботи. Є.М. Свіргунець дуже уважно і прискіпливо ознайомився з цією постановою. Кафедра вчилась на цьому документі і виробляла свій стиль роботи, який в майбутньому навіть став у чомусь кращим. Наприклад, вчена рада інституту щорічно обов’язково розглядала питання про стан навчального процесу з фізичного виховання, що не давало розслабитись, а бути весь час зібраними. Фізичне виховання стало важливим і усвідомленим компонентом пріоритету оздоровчої направленості і гуманітарного виховання, спрямованого на формування у студентів фізичного, морального і психічного здоров’я, раціонального поєднання фізичної і розумової діяльності. Насамперед подбали про створення матеріальної бази, розроблення перспективного плану розвитку і почерговості введення в дію спортивних споруд: власного стадіону, спортивних майданчиків, зразкового обладнання єдиного на той час спортивного залу. Розпочали із стадіону весною 1968 р. В найкоротший час було сплановане та розмічене місце під стадіон з усіма секторами та майданчиками. Більшість робіт виконувалося руками викладачів та студентів у вільний від занять час. Є.М. Свіргунець показував в цьому особистий приклад. Буквально за два роки було побудовано стадіон з дренажем під футбольним полем, секторами для метань та стрибків, бігові доріжки покрито спеціальною сумішшю. Стадіон був огороджений і озеленений, закінчено будівництво баскетбольного та гандбольного майданчиків. Пізніше були побудовані майданчики з інших ігрових видів спорту та водно-веслувальна база на річці Південний Буг.
Важливою сторінкою створення матеріальної основи фізичної культури і спорту стало будівництво спортивного комплексу. Саме завдяки винятково наполеглививим зусиллям Є.М. Свіргунця, його організаторським здібностям, вмінням аргументовано переконувати можновладців на всіх керівних рівнях місто Хмельницький має такий спортивний комплекс, який не мають до цього часу багато обласних центрів нашої країни. Будівництво спортивного комплексу Євген Михайлович вважає частиною свого життя.
У зв’язку зі збільшенням кількості студентів в інститут пройшли за конкурсом молоді викладачі В. Ткач (баскетбол), Л. Остапчук (гімнастика). В. Авузяк став тренувати туристів і орієнтувальників. На викладацьку роботу був запрошений майстер спорту з важкої атлетики М. Кравцов. Під керівництвом завідувача кафедри Є.М. Свіргунця були затверджені основні вимоги до викладача кафедри: "Якщо ти хочеш стати майстром своєї справи, знаєш засоби, за допомогою яких можна практично зміцнити тіло, загартувати волю, облагородити серце, витончити розум і врівноважити свідомість студентів, забезпечити передові позиції у своєму виді спорту і піднести цим авторитет свого вузу, – ти задовольняєш вимоги нашої кафедри до спеціаліста фізичного виховання, фізичної культури і спорту. Ми віримо тільки в тих, хто вірить в себе..." [4]. Цього принципу колектив кафедри дотримується і до сьогоднішнього дня.
Є.М. Свіргунець був ініціатором створення у жовтні 1969 р. спортивного клубу – первинної громадської фізкультурно-спортивної організації Всесоюзного студентського добровільного спортивного товариства "Буревісник" [5]. Основною метою діяльності спортивного клубу стало залучення студентів, професорсько-викладацького складу та співробітників навчального закладу до систематичних занять фізичною культурою і спортом. Поставлена мета почала здійснюватися. Прийшла в інститут перша медаль, її виборола Н. Вишнева на змаганнях з велосипедного спорту на першості Укрради ДСТ "Буревісник". Перший кубок для інституту виграли волейболістки на першості міста серед навчальних закладів. В 1969 р. ХТІПО вперше брав участь у Спартакіаді Міністерства вищих навчальних закладів України і посів почесне третє місце серед ВНЗ третьої групи. В наступному році в загальнокомандному заліку став срібним призером, переведений в другу групу вищих закладів освіти, і з тієї пори займає перші місця в усіх студентських комплексних змаганнях серед ВНЗ своєї групи.
Завдяки зусиллям молодого дружнього колективу започатковано нові організаційні форми розвитку спортивної роботи, які переходять в добрі традиції та напрацювання. Створюються факультетські колективи фізичної культури, які розгортають масову оздоровчо-спортивну діяльність серед студентів та викладачів. Виникає інститут заступників деканів зі спортивно-масової роботи. Першими обійняли ці посади старші викладачі М. Кравцов (механічний факультет) і В. Ткач (технологічний факультет).
У 1970–1971 навчальному році проводиться перша інститутська комплексна студентська спартакіада, яка започаткувала в майбутньому проведення таких комплексних спортивних заходів, як спартакіади серед студентів, що проживають в гуртожитках, спартакіади першокурсників та призовників, спартакіади
"Здоров’я" професорсько-викладацького складу і співробітників7. Найбільш масовими і популярними видами спорту в ті часи були: спортивні ігри, вільна боротьба, веслування на байдарках і каное, велоспорт на шосе, лижні гонки, багатоборство ГПО, легка атлетика, кульова стрільба, бадмінтон, шахи, спортивне орієнтування та інші, які в переважній більшості входили до програм спартакіади факультетів, інституту.
Активно проводились також змагання з окремих видів спорту. Разом з громадськими організаціями проводились змагання з легкоатлетичного кросу та багатоборства ГПО на призи газети "Комсомольська правда". Це були свята здоров’я, які збирали усіх студентів та абсолютну більшість викладачів і співробітників. Колективи факультетів під звуки духового оркестру крокували через усе місто до місця змагань, парку відпочинку на березі Південного Бугу. З року в рік розширювалося коло учасників спартакіади "Здоров’я" професорсько-викладацького складу і співробітників. Надихали колектив до активних занять фізичними вправами особистим прикладом ректори, декани факультетів, голови профкомів, завідувачі кафедрами та інші керівники структурних підрозділів. Найбільш масовими щодо змагань спартакіади "Здоров’я" були 1982–1985 роки. В них брало участь 22 підрозділи навчального закладу (факультети, кафедри, служби). На жаль, з плином часу, така практика з певних причин відійшла в минуле.
Керівництво ВНЗ постійно створювало умови для розвитку спорту. Так, коли виникло питання про розвиток баскетболу в інституті, були створені найсприятливіші умови для залучення до команди перспективних спортсменів: із Вінниці був запрошений вихованець Хмельницької ДЮСШ В. Завидович, із Ленінграду – О. Катеринчук. Вони в одній команді з місцевими вихованцями В. Третьком, нині директором гуманітарного інституту, В. Батуринцем, В. Бондаренком, О. Рогульським, Є. Тороповим та іншими створили колектив, в якому зі своїм наставником та тренером В. Ткачом вперше виграли чемпіонат області, перемігши дуже сильні на той час збірні команди "Авангарду", ДЮСШ та інші, а у фіналі – команду Кам’янець-Подільського педінституту. Перевага була лише в одне очко, але воно було на вагу золота. Всі гравці команди досягли значних успіхів у житті, а деякі продовжують займатися баскетболом до цього часу. У зв’язку з тим, що спортивна гімнастика на республіканських змаганнях була обов’язковим видом, Є.М. Свіргунець значну увагу приділяв саме її розвитку. Невдовзі, завдяки плідній роботі тренера Л. Остапчук були виховані здібні гімнастки В. Бабкіна, Т. Хлонь (тепер доцент кафедри економіки Т. Гайворонська), майстри спорту С. Лісітчук, В. Савицька та інші.
Завдяки приходу на роботу в інститут майстра спорту М. Кравцова досить результативно почала працювати група спортивного відділення з важкої атлетики [7]. Є.М. Свіргунець вчасно побачив в цій людині не лише спортсмена, а й педагога. У тридцятирічному віці М. Кравцов ще був діючим спортсменом і брав участь в обласних і національних змаганнях, завойовуючи медалі, особистим прикладом заохочував студентів до систематичних занять важкою атлетикою. Наполеглива праця тренера і спортсменів почали давати результати: першим кандидатом в майстри спорту став студент механічного факультету В. Сараєв (1970 р.), а першим майстром спорту – студент технологічного факультету М. Горпинич (1973 р.). А далі група спортивного вдосконалення з важкої атлетики почала нарощувати свої здобутки. Призерами національних змагань серед студентів ставали декілька разів: М. Горпинич, М. Рябцев, В. Жекало, Б. Іроденко, І. Рохов, Р. Студинець, Т. Таймазов, А. Дуцький, В. Савчук, О. Антонюк. Згодом важкоатлети вийшли на всесоюзну арену. Призерами всесоюзних змагань стали М. Шульган, В. Жекало і Т. Таймазов. Найкращих результатів досяг студент інженерно-економічного факультету заслужений майстер спорту Т. Таймазов, який у 1992 р. на Олімпійських іграх завоював срібну медаль, а в 1996 р. – золоту Олімпійську медаль [8]. Членом збірної команди України багато років був студент інженерно-економічного факультету, майстер спорту міжнародного класу А. Дуцький, який неодноразово ставав чемпіоном і призером на чемпіонатах і Кубках України, бронзовим призером Європи серед юніорів, переможцем Кубка світу в Угорщині.
У важкій атлетиці підготовлено велику кількість спортсменів високого класу, більше 25 майстрів спорту, 2 майстри спорту міжнародного класу, 1 заслужений майстер спорту і велику групу спортсменів III, II, І розрядів і кандидатів в майстри спорту. Хмельницька школа важкої атлетики стала відомою в усій країні.
З ініціативи Є.М. Свіргунця у 1972 р. на роботу в інститут запросили викладачами тоді ще молодих майстрів спорту СРСР з веслування В. Яремчука та Ю. Нечипоренка. Це була актуальна потреба, оскільки за рік до цього в інститут поступили молоді веслувальники М. Штипуляк та В. Савчук, які
показували досить пристойні результати на республіканському та всесоюзному рівнях. Починали веслувальники займатись в орендованому приміщенні на березі Південного Бугу, де можна було тільки сховатися від дощу та поставити човни, щоб їх ніхто не поламав. Восени 1973 р. команда веслувальників вперше взяла участь у Спартакіаді вузів Міністерства вищої та середньої спеціальної освіти і впевнено посіла перше загальнокомандне місце. З цього року веслування в інституті стало досить популярним, все більше студентської молоді бажали займатися цим видом спорту.
Хмельницькі веслувальники набирали силу і в 1976 р. студент механічного факультету С. Нагорний на XIX Олімпіаді в Монреалі у складі збірної команди СРСР завоював золоту та срібну нагороди [9]. Олімпійського чемпіона зустрічав майже увесь колектив інституту. Офіційне вшанування Олімпійського чемпіона С. Нагорного та його тренера В. Яремчука відбулося на стадіоні "Динамо" під час футбольного матчу. За свої досягнення С. Нагорний був нагороджений орденом "Дружба народів" і йому було присвоєно звання "Заслужений майстер спорту", а його тренер В. Яремчук став "Заслуженим тренером України".
З Російської Федерації Є.М. Свіргунцем був запрошений майстер спорту міжнародного класу Ю. Корнілов, який мав особисті відмінні спортивні результати і певний досвід педагогічної роботи. З його приходом відділення веслування збільшило свої оберти, впевнено виборювало призові місця серед вузів України, а в 1980 р. виграло перше місце серед вузів СРСР, випередивши 15 інститутів фізкультури. У 1985 р. на всесоюзній арені про себе впевнено заявив студент інституту В. Вешко, який став чемпіоном Всесоюзної Спартакіади у Москві. У 1987 р. В. Вешко завоював дві золоті медалі на Всесвітній універсіаді в Загребі і став чемпіоном світу. А загалом В. Вешко на чемпіонатах світу завоював 10 медалей, з яких 7 золотих. Він також був учасником Олімпійських ігор у Сеулі. За всі досягнення йому було присвоєно звання заслуженого майстра спорту, нині він працює головою Хмельницького міського спорткомітету.
Наступні роки принесли нові здобутки колективу кафедри. Естафету досягнень веслувальників на світовому рівні продовжив студент інженерно-економічного факультету В. Слівінський, який на чемпіонатах світу завоював 1 золоту, 3 срібних та 2 бронзові медалі, за що йому також було присвоєно звання "Заслуженого майстра спорту". Спортивне суперництво наростало. У 1988 р. інститутські команди веслувальників зайняли перше і друге місця в Україні, а команда Київського інституту фізкультури і спорту виявилася лише третьою. Прийшло всесоюзне визнання і до викладачів кафедри. Ю. Корнілову присвоюють звання "Заслужений тренер СРСР" і, перед Всесвітньою універсіадою в Югославії, затверджують старшим тренером збірної команди студентів Радянського Союзу. Заслуженим тренером СРСР у 1991 р. став В. Яремчук. А загалом у веслувальній школі підготовлено 3 заслужених майстри спорту, 6 майстрів спорту міжнародного класу та 54 майстри спорту.
Особливу увагу з самого початку своєї діяльності Є.М. Свіргунець приділяв розвитку легкої атлетики, оскільки цей вид був обов’язковим в спартакіадах технічних вузів. Серед перших студентів, які успішно виступали у легкій атлетиці, був сьогоднішній зав. кафедри хім. технології, доц. І. Мандзюк та професор кафедри машинознавства, д-р техн. наук М. Семенюк. Подальші успіхи легкоатлетів пов’язані з іменами Н. Тарасової, А. Жучкової – майстрів спорту СРСР, В. Ліщука, Є. Кодряну, О. Тімченка, Т. Збарської, В. Гуляєва та інших. Усі вони успішно захищали честь інституту та області на відповідальних республіканських змаганнях, неодноразово виборюючи призові місця.
У 1980 р. 12 легкоатлетів, які вчилися або працювали в ХТІПО, взяли участь в естафеті Олімпійського вогню, який несли по території Хмельницької області перед Олімпійськими іграми у Москві. Але найбільших успіхів досягли легкоатлети дещо пізніше. У 1993 р. Р. Стіпанов вперше серед студентів виконав норматив майстра спорту міжнародного класу в стрибках у висоту (228 см), а в 1994 р. він став бронзовим призером Всесвітньої універсіади в м. Буффало США (230 см). Славу стрибунів з Хмельницького підтримала студентка В. Паламар. Вона на міжнародних змаганнях у Греції подолала планку на висоті 193 см і виконала норматив майстра спорту міжнародного класу. В подальшому вона стає учасницею чемпіонатів світу та Олімпійських ігор в м. Сіднеї. Гарних результатів досяг штовхальник ядра А. Бородкін, який на студентському чемпіонаті США показав результат майстра спорту міжнародного класу в штовханні ядра – 19 м 71 см, кросменка Т. Філонюк в складі збірної команди країни стала учасницею чемпіонату світу з кросу в м. Дублін. Так крок за кроком здобувалася спортивна слава, втілювалася в життя програма фізичного виховання студентської молоді, що сприяло поліпшенню морального клімату багатотисячного колективу, стану здоров’я і результативності навчання.
Дбали в ХТІПО про розвиток й інших видів спорту. Зокрема, досить вагомо заявила про себе команда з вільної боротьби. Її члени А. Наговицин, П. Баттахов, Р. Юсупов, Д. Гаджиєв, К. Кайтмазов, В. Белкот, О. Сафронов, брати Іван і Василь Тарадаї і багато інших виборювали призові місця на республіканських, всесоюзних і світових змаганнях. На новий рівень цей вид спорту підніс в інституті надзвичайно наполегливий і результативний тренер С. Анікін. У 1980 р. Є.М. Свіргунець запросив працювати тренером з вільної боротьби майстра спорту М. Рудніченка. Він примножив традиції, закладені С. Анікіним, але більше став приділяти уваги вихованцям української школи боротьби. Так, його вихованка А. Корнілова виборола друге місце на першості світу в Швеції, І. Мельник – перше місце на першості світу в Англії і
потім неодноразово ставала чемпіонкою світу серед дорослих, Олімпійською чемпіонкою. Загалом, під керівництвом М. Рудніченка підготовлено 28 майстрів спорту з вільної боротьби. М. Рудніченко протягом п’яти років підряд визнавався кращим тренером Української ради "Буревісник" з вільної боротьби, входив до десятки кращих тренерів України. За значні досягнення у спорті і педагогічній діяльності він був удостоєний почесного звання "Заслужений тренер України", присвоєно вчене звання доцента.
У вісімдесятих роках в ХТІПО навчалась велика кількість іноземних студентів з різних країн світу. Вони принесли цікавий вид спорту – бейсбол. Розпочали його студенти з Куби та Нікарагуа. З великим бажанням за організацію справи взявся викладач А. Руснак. Під його керівництвом команда у
1987 р. бере участь в перших офіційних змаганнях на Кубок України, на яких посідає почесне п’яте місце, а в 1990 р. стає чемпіоном України серед вузів. У 1996 р. вона завоювала право виступати у вищій лізі українського бейсболу. Команда інституту неодноразово захищала честь області на Спартакіадах України. Окремі збірні команди обласного центру і Хмельницької області формувались виключно з студентів Хмельницького національного університету.
За рамками цієї статті залишились окремі сторінки розвитку стрільби з лука та кульової стрільби, жіночого та чоловічого волейболу, тхеквондо, дзюдо та самбо, велоспорту, становлення і розквіт команд вищої ліги національних чемпіонатів з жіночого гандболу і регбі та інших видів спорту. За розвитком кожного з них є титанічна праця і особиста заслуга Є.М. Свіргунця.
За роки існування в Хмельницькому національному університеті підготовлено 6 заслужених майстрів спорту, більше 20 майстрів спорту міжнародного класу і 160 майстрів спорту. На честь перемог Хмельницьких студентів-спортсменів на офіційних міжнародних змаганнях 38 разів піднімався державний прапор і звучав гімн нашої країни. Таким спортивним успіхам може позаздрити будь-який столичний ВНЗ.
Багато і плідно працює Є.М. Свіргунець як науковець. Він опублікував більше сотні статей, присвячених проблемам розвитку фізкультурно-спортивного руху в Україні, ролі фізичної культури і спорту у здоровому способі життя, удосконаленні навчального процесу тощо. У 1981 р. захистив кандидатську дисертацію. За багаторічну сумлінну працю професор Є.М. Свіргунець неодноразово відзначався державними, республіканськими і регіональними нагородами. Держава високо оцінила заслуги Євгена Михайловича, нагородивши його двома орденами "Знак пошани", знаком "Відмінник освіти України", почесним званням
"Заслужений працівник фізичної культури та спорту України" та іншими.
В 2004 р. Євген Михайлович, підготувавши достойну зміну, передав керівництво кафедрою фізичного виховання своєму вихованцю, майстру спорту міжнародного класу, кандидату наук з фізичного виховання і спорту О. Солтику. На пропозицію ректорату він став начальником управління фізичної культури і спорту університету. Такими людьми, як професор Є.М. Свіргунець, може пишатися подільська земля. Його титанічна праця на ниві фізичної культури і спорту спонукала тисячі молодих людей до здорового способу життя, прославила Хмельниччину і всю нашу країну на міжнародній арені, є яскравим моральним прикладом для всіх працівників фізичної культури і спорту у справі безмежного служіння дорученій справі, своїй Батьківщині. В історії Хмельницького національного університету його ім’я навічно вкарбоване як першого завідувача кафедри фізичного виховання, що прославила нашу країну спортивними здобутками на весь світ.
Література
1. Григоренко О. Людина та її зірка // Проскурів. – 1999. – 28 квітня. – С. 8.
2. Григоренко О.П. Хмельницький національний університет – перший вищий навчальний заклад в місті Хмельницькому // Освіта, наука і культура на Поділлі. Зб. наук. праць. Т. 5. – Кам’янець-Подільський, 2005. – С. 272–281.
3. Свіргунець Є.М. Грані спортивної майстерності // Кадри для служби сервісу. Становлення та розвиток університету. Зб. док. і матер. – Хмельницький, 2007. – С. 590.
4. Поточний архів кафедри фізвиховання Хмельницького національного університету. Папка "Історія кафедри", арк. 16.
5. Воробйов П. Заспівувачі // Старт. – 1981. – № 4. – С. 26.
6. Карпиленко М. Важлива справа // Корчагінець. – 1872. – 10 лютого.
7. Слободенюк Ю. Крила для злету. Завтра кафедрі фізвиховання ХТІ виповнюється 25 років // Подільські вісті. – 1993. – 31 серпня.
8. Свіргунець Є.М., Григоренко О.П. Студентське фізкультурно-спортивне життя Технологічного університету Поділля // Вісник Технологічного університету Поділля. – 1998. – № 4. Ч. І. – С. 18.
9. Григоренко О.П., Григоренко В.О. Фізична культура і спорт на Хмельниччині: сторінки історії // Освіта, наука і культура на Поділлі. Зб. наук. праць. Т. 4. – Кам’янець-Подільський, 2004. – С. 341.
10. Технологічний університет Поділля. Короткий довідник про ВНЗ та його спортивні здобутки. –Хмельницький, 2000. – С. 7.