РЕКТОРИ ХМЕЛЬНИЦЬКОГО НАЦІОНАЛЬНОГО УНІВЕРСИТЕТУ

У статті в стислій формі проаналізовано становлення і розвиток Хмельницького національного університету – першого вищого навчального закладу в місті Хмельницькому, подано короткі біографічні дані про ректорів С.М. Ганжурова, М.І. Карпиленка, Р.І. Сіліна, М.Є. Скибу, показано внесок кожного з них у загальну справу.
     Ключові слова: вища школа, вчений, доктор наук, інститут, кафедра, міжнародні наукові зв’язки,
     педагог, професор, Поділля, ректор, університет.
    Історичний  розвиток  переконливо  засвідчує,  що  успіх,  соціальний  добробут,  як  правило,  з’являються  в  тих  суспiльствах,  де  домiнують  фундаментальнi  цiнностi,  загальнонацiональна  злагода,  авторитет людини працi, спiвiснують рiзнi форми власностi. З утвердженням державної самостiйностi Україна вийшла  на  шлях  цивiлiзованого  розвитку.  Особлива  роль  в  нових  умовах  розвитку  держави  належить вищiй  освiтi,  покликаної  забезпечити  всi  галузi  життя  висококвалiфiкованими  спецiалiстами.  Здоровi i потужнi  сили, iнтелектуально  спроможнi  здiйснити  цю  нелегку  справу,  розташованi i  в  мiстах  Хмельницької  областi.  Це  переконливо  демонструє  дiяльнiсть  Хмельницького  нацiонального  унiверситету – першого вищого навчального закладу обласного центру Хмельниччини. Сьогодні цей вищий навчальний заклад, розташований у центрі Поділля – місті Хмельницькому, є його справжньою красою і гордістю.
    На початку 1960-х років місто Хмельницький був єдиним обласним центром України, що не мав вищого навчального закладу. Ситуацiя змiнилася в 1962 р., коли було прийнято постанову "Про заходи по дальшому  вдосконаленню  вищої  заочної  освiти  в  республiцi".  Мiська  i  обласна  влада  звернулись  до керiвництва України з проханням про вiдкриття в м. Хмельницькому загальнотехнiчного факультету одного з  вищих навчальних  закладів [1].  Мiнiстерство  вищої i  середньої  спецiальної освiти  України  вiдкрило  в Хмельницькому загальнотехнiчний факультет Українського полiграфiчного iнституту iм. Івана Федорова [2].
    Спочатку  загальнотехнiчний  факультет  розташовувався  у  переобладнаному  примiщеннi  колишньої обласної друкарнi по вул. Ленiна, 13 (тепер Проскурiвська). Але вже через кiлька мiсяцiв переселився у  нову  споруду –  нинiшнiй  перший  корпус  унiверситету [3].  У  той  час  це  була  околиця  мiста.  Не  було сусiднiх нинi торгiвельно-економiчного коледжу i хлiбзаводу, "Катiону" i радiозаводу. Не було й згадки про  вулицю  Інститутську,  де  нинi  розташованi  головнi  навчальні  корпуси.  Завдяки  турботi  мiських  та обласних пiдприємств, органiзацiй та установ навчальнi аудиторiї, кабiнети поступово насичувалися необхiдним обладнанням, iнвентарем. Завдяки їх сприянню вже на початку першого навчального року дiяли добре обладнаннi лабораторiї хiмiї, механiки i молекулярної фiзики, оптики, електрики.
    Першими  викладачами  загальнотехнiчного  факультету  працювали  математик  Г.О.  Лось (згодом професор),  історик  І.Х.  Ткачук (тепер  доц.,  завідувач  музею  історії  ХНУ),  фiзик  В.О.  Чекирда,  а  також Я.Т. Кiницький (тепер др техн. наук, проф., зав. кафедри), П.К. Новицький, В.П. Лiсничук, Г.С. Тiмкова, Б.К. Куфель, С.В. Цимбалюк, В.І. Пилипiв, Л.Б. Мiтiна, Т.О. Рутт, В.І. Сакун, К.І. Чесноков, О.М. Кулик, завiдувачка  бiблiотекою  М.І.   Мiль,   комендант   К.О.   Дронова.  Очолював  роботу   факультету   вмілий організатор,  випускник  і  старший  викладач  поліграфічного  інституту  ім.  Івана  Федорова  Семен  Михайлович Ганжуров [4]. Згодом він стане кандидатом технічних наук, доцентом, першим ректором Хмельницького технологічного інституту побутового обслуговування. Семен Михайлович – бiлорус. Вiн народився    17 лютого 1927 р. в сiм’ї хлiборобiв села  Шихов Стретинського району на Гомельщинi. До війни встиг закiнчити 7 класiв. Далi три роки (з серпня 1941 до листопада 1943) разом з батьками проходить випробування  пiд  час  фашистської  окупацiї.  Звiльнення  села  вiд  окупантiв  принесло  крутi  змiни  в  життя 17рiчного  хлопця –  вiн  став  матросом  вiйськово-вiдбудовчого  загону  № 3  Днiпродвiнського  басейнового управлiння  шляху.  Дисциплiнованого  i  працелюбного  юнака  помiтили,  його  посилають  до  Москви  на курси водолазiв. Якийсь час працював водолазом у вiйськово-вiдбудовчому загонi.
    Кмiтливого  юнака,  мабуть  не  зовсiм  влаштовувала  посада  водолаза, i  вiн  у 1947  р.  вступає  до Львiвського  полiграфiчного  технiкуму.  Вчиться  жадiбно.  Паралельно  з  технiкумом  закiнчує  вечiрню середню школу i стає студентом Українського полiграфiчного iнституту. Його знову помiтили. Пiсля отримання диплома з вiдзнакою молодого iнженера-механiка залишають в iнститутi на науково-педагогiчнiй роботi.  Семен  Михайлович  поринає  в  громадськi  справи iнституту.  Тут  вiн  виконує,  як  зазначається  в характеристицi вiд 20 жовтня 1954 р., ряд серйозних наукових робіт.
    Поєднання  наукової  і  громадської  діяльності  сприяло  зростанню  кваліфікації  молодого  вченого, накопиченню ним досвiду вирiшення найрiзноманiтнiших проблем, досвiду спiлкування й управлiння все бiльшим колективом. І коли перед керiвництвом iнституту виникла проблема, кого послати в м. Хмельницький  для  органiзацiї  окремого  загальнотехнiчного  факультету,  вибiр  упав  саме  на  С.М.  Ганжурова. Саме  завдяки  його  наполегливості  і  працездатності  стало  можливим  створення  творчого  колективу однодумців, котрі з не меншим ентузіазмом дбали про майбутнє нового вищого навчального закладу.
    В  перший  рiк  функціонування  загальнотехнiчного  факультету  навчалося  250  першокурсникiв. Навчання проводилося за вечiрньою i заочною формами. На допомогу місцевим викладачам читати лекцiї приїжджали професори i доценти з Українського полiграфiчного iнституту iм. Iвана Федорова. Ректор цього навчального  закладу  В.Г.  Шпиця  взяв  факультет  пiд  власну  опiку.  Вiн  систематично  вiдвiдував  Хмельницький, пiдтримував тiснi зв’язки з керівниками міста та області, часто виступав перед студентами i викладачами, ділився своїм багатим педагогічним досвідом, особисто добирав i дбав про кадри викладачів [5].
    З року в рік мiцнiла матеріальна база, зростав колектив. У 1965–1966 навчальному році на факультеті  нараховувалось 900  студентів.  Їх  навчало 22  викладачi.  Назріло  питання  про  дальше  органiзацiйне зміцнення факультету. В сiчнi 1966 р. вiн був реорганізований у фiлiал Українського полiграфiчного інституту iм. Iвана Федорова. 1 вересня 1966 р. на фiлiал прийшло перших 90 студентів стаціонарного вiддiлення. Поступове розширення i зміцнення матерiально-технiчної бази фiлiалу, якісний i кiлькiсний рiст викладацького складу за рахунок власних кадрів, а також запрошених науковців з Києва, Львова, Одеси, Iвано-Франкiвська, Кам’янця-Подiльського – все це створило реальні передумови відкриття повноцінного технічного вищого навчального закладу.
    28  вересня 1967  р.  уряд  України  прийняв  постанову "Про  заходи  по  дальшому  розвитку  побутового  обслуговування  населення  в  Українськiй  РСР".  На  її  виконання  Мiнiстерство  вищої i  середньої спецiальної освiти України видало наказ № 593 вiд 29.09.1967 р. про органiзацiю в м. Хмельницькому на базi  фiлiалу  Українського  полiграфiчного  інституту iм.  Івана  Федорова,  Хмельницького  технологічного iнтитуту  побутового  обслуговування  з 1  жовтня 1967  р. [6].  З 2  жовтня  С.М.  Ганжуров  приступив  до виконання обов’язків ректора інституту [7]. На цій посаді Семен Михайлович перебував до 30 червня 1969 р. У  рiк  заснування  Хмельницького  технологічного  інституту  побутового  обслуговування (ХТІПО) навчалося понад півтори тисячі студентів, працювало 60 викладачів. В арсеналі iнституту було два навчальних корпуси та гуртожиток на 180 мiсць.
    13 березня 1968 р. в обласному театрі iм. Петровського вiдбулися урочистi збори представникiв громадськості мiста i областi, присвяченi офiцiйному вiдкриттю єдиного в обласному центрi i в усiй Українi iнституту такого профiлю пiдготовки спеціалістів [8]. Новий вищий навчальний заклад почав свою біографію.
    Всі,  хто  працював  з  С.М.  Ганжуровим  в  тепер  уже  ті  далекі  роки  на  початку  становлення  ВНЗ, залишили  про  нього  теплі  і  яскраві  спогади.  Він  постійно  наголошував  викладацькому  складу  життєву необхідність  постійно  знайомитись  з  передовим  педагогічним  досвідом,  запроваджувати  його  у  себе, всебічно  підтримувати  те  нове,  що  народжувалося  у  власному  колективі.  Перший  ректор  підтримував творчий настрій викладачів молодого ВНЗ, дух інтелектуального піднесення, устремління в майбутнє. Це поширювалося  і  на  контингент  студентів.  Семен  Михайлович  органічно  поєднував  такі  цінні  для  керівника риси характеру, як працездатність, принциповість, вимогливість, об’єктивність, ввічливість. Відмінна пам’ять, начитаність, енциклопедичні знання, тонке розуміння гумору приваблювали до нього не тільки викладачів і студентів, а й всіх, хто з ним спілкувався. Багато викладачів хотіли бути на нього подібним. С.М. Ганжуров вмів вести розмову: був одночасно офіційним і дружнім, ставив запитання делікатно, тактовно не помічав невиразності відповіді, підбадьорював. Розмовляти з ним було легко і просто. Його манера спілкування викликала довіру і симпатію. Надзвичайно чуйно ставився до особистих прохань працівників,  уважно  вникав  у  суть  проблеми  і  намагався  завжди  вирішити  їх  справедливо.  З  висоти  сьогоднішнього дня особливо помітною є заслуга С.М. Ганжурова, який ще в 1962 р. поставив перед колективом доленосне завдання: зробити все можливе, щоб із факультету перерости в самостійний ВНЗ. Це було єдине правильне рішення, адже як показав час, згодом переважна більшість факультетів в країні були розформовані.
    На початку 1968–1969 навчального року в ХТІПО працювало понад 90 викладачів. На 11 кафедрах навчально-виховний процес здійснювали 22 кандидати наук. В складі інституту функціонували механічний і технологічний факультети і два загальнотехнічних: Хмельницький і Кам’янець Подільський [9]. В червні 1969 р. С.М. Ганжуров подав заяву на звільнення. Помер в Києві, не доживши до свого 60-річного ювілею кілька днів [10].
    З 30 червня 1969 р. по 29 листопада 1974 р. ректором ХТІПО був кандидат технічних наук, доцент Михайло  Іванович  Карпиленко [11].  Він  народився 30  вересня 1924  р.  в  селі  Леньки  Благовіщенського району Алтайського краю. З 1947 по 1952 рр. навчався в Донецькому індустріальному інституті. В 1965 р. захистив дисертацію на здобуття наукового ступеня кандидата технічних наук. В 1960–1969 рр. М.І. Карпиленко –  декан  Горлівського  загальнотехнічного  факультету  Донецького  політехнічного  інституту.  На посаді ректора ХТІПО він багато зробив для подальшого становлення та розвитку молодого ВНЗ. Це дало можливість  перейти  із  третьої  категорії  у ВНЗ  першої  категорії.  Такому  підйому  добре  посприяли,  розроблений  і  прийнятий  колективом,  генеральний план  розвитку  інституту  і  наполеглива  робота  для  його реалізації в життя.
     1972 р. був особливим для інституту. Його стіни залишали перші випускники. Того року 237 фахівців відбули на підприємства служби побуту в усі області України, а також в Росію, Білорусь, Молдову [12].
     На  той  час  ХТІПО  був  уже  відомим  в  усій  країні.  Він  розташовувався  в  трьох  навчальних корпусах, до послуг студентів були гуртожитки на тисячу місць. На трьох факультетах навчалося чотири з половиною  тисячі  студентів.  Всі  120  лабораторій,  залежно  від  профілю,  були  устатковані  сучасними верстатами,  машинами,  приладами.  Для  читання  курсів  нерідко  запрошувалися  провідні  вчені  з  Києва  і інших міст країни. З кожним роком вищий навчальний заклад переобладнувався, добудовувався, обростав новими корпусами. В 1973 р. почав функціонувати інженерно-економічний факультет [13].
     Як  вчений,  М.І.  Карпиленко  плідно  працював  над  проблемами  підвищення  міцності  та  довговічності  гірничої  техніки,  зокрема  черпакових  машин.  Ряд  його  робіт  присвячено  питанням  підготовки кадрів для служби побуту. За сумлінне ставлення до роботи на посаді ректора ХТІПО М.І. Карпиленко був нагороджений  медаллю "За  трудову  доблесть",  грамотами  і  подяками  Міністерства  вищої  та  середньої спеціальної освіти. З Хмельницького М.І. Карпиленко виїхав за сімейними обставинами. Як він сам зазначає,  висока  вологість  атмосферного  повітря  негативно  позначилась  на  здоров’ї  доньки.  Вона  захворіла легенями, згодом захворіла дружина. Лікарі порекомендували переїхати на постійне місце проживання в Крим. Михайло Іванович подав заяву на звільнення. Йому запропонували посаду ректора в м. Запоріжжі, але він відмовився. Нині професор М.І. Карпиленко перебуває на пенсії і проживає в м. Сімферополі [14].
     1 грудня 1974 р. ректором ХТІПО став Радомир Іванович Сілін. На цій посаді він працював до 15 жовтня 2001 р. Сьогодні ім’я Р.І. Сіліна відоме кожному мешканцю м. Хмельницького, внесок якого у розвиток освіти, науки і культури обласного центру і області – незаперечний. Він народився 27 вересня
     1931 р. в м. Курську в сім’ї службовців. Дитинство його було обпалене війною: життя майбутнього ректора університету на той час відраховувало неповних десять рокiв. Чорним крилом зачепив хлопчика 1941 рiк, вразив  його  в  саме  серце.  Батька  мобiлiзували  на  фронт  захищати  Батьківщину,  раптово  помирає  мати. Дiти i пiдлiтки в роки вiйни мужніли рано, разом з жiнками i старими замiняли чоловiкiв. Залишившись один  в  окупованому  мiстi  Радомир  пише  листівки iз  закликом  вiрити  в  повернення  радянських  вiйськ. Головний лозунг: "Смерть фашистським окупантам!". "Цi листiвки, – згадує Р.I. Сiлiн, – я розкидаю по вулицях,  передаю  своїм  однокласникам  вiд iменi  партизан.  Батько  одного  з  учнів,  який  втiк  з  Червоної Армiї, передає мiй текст в СД, i мене забирають на дiзнання. Побачивши, що нiякої партизанської групи я не  представляю,  мене  побили  до  напiвсмертi i  викинули  на  задвірки" [15].  З  приходом  радянських  вiйськ дванадцятирiчний пiдлiток опинився в дiючiй армiї i став сином полку. Пройшов фронтовими дорогами тисячi кiлометрiв рiдної землi, територією кiлькох європейських держав i закiнчив вiйну у Вiднi.
     У переможному 1945 р. Радомир Іванович у своїх неповних 14 рокiв вже був нагороджений двома медалями: "За перемогу над Німеччиною у Великiй Вiтчизнянiй вiйнi 1941–1945 рокiв" i "За взяття Відня".
     Пiсля  завершення  вiйни  продовжував  навчання  у  школi  спочатку  у  Курську,  а  згодом  в  старовинному українському мiстi Львові, куди переїхав за місцем служби батька. Середню школу закінчив зi срібною  медаллю.  Улюбленими  предметами  були  математика,  фiзика,  хiмiя,  хоча  проявляв  неабияку схильнiсть  до  гуманiтарних  наук.  Це i  визначило  його  подальшу  долю.  У 1956  р.  Р.І.  Сілін  одержав диплом  з  відзнакою  випускника  Львівського  політехнічного  інституту.  В  рідному  ВНЗ  його  залишають для  викладацької  роботи.  Тут  Радомир Iванович  пройшов  шлях  вiд  асистента  до  професора.  В 1962  р. захистив дисертацiю на здобуття наукового ступеня кандидата технiчних наук. Кiлька рокiв перебував у вiдрядженнi в США, де проходив наукове стажування в унiверситетах цiєї країни. Результатом наукових пошукiв став захист в 1974 р. докторської дисертацiї.
   Здiбного науковця i талановитого органiзатора, перспективного доктора наук Мiнiстерство вищої та середньої спецiальної освiти України направляє в Хмельницький. Хмельницький – то особлива сторiнка його життєвої бiографiї. На початок грудня 1974 р. коли 43-рiчний Р.І. Сілін очолив Хмельницький технологічний  інститут  побутового  обслуговування,  цей  перший  у  м.  Хмельницькому  ВНЗ  мав  всього  лише семирічну  історію.  Подальший  розвиток  інституту i  перетворення  його  у  значний  освiтнiй,  науковий  та культурний центр регіону на той час був досить проблематичним, незважаючи  на те що, попередники Р.І. Сіліна ректори С.М. Ганжуров та М.І. Карпиленко досить багато зробили для становлення інституту. Молодий  колектив  працiвникiв  iнституту  ще  не  мав  традицiй  в  органiзацiї  багатопланової  вузiвської роботи i, вiдповiдно, певного на те досвіду. Згадуючи тi часи, не слiд дивуватись, що тодi iнститут з року в рiк за пiдсумками в роботi посiдав останнє мiсце в групi технологiчних вузiв, за що керiвництво iнституту пiддавалось критицi як з боку профільного міністерства, так i з боку мiсцевих партiйних органiв.
     Складнi i  вiдповiдальнi  проблеми  постали  перед  новим,  молодим  ректором iнституту,  який,  до речi,  також ще  не  мав  власного  досвiду  керiвництва  вузом.  Чи  мав  вiн  тоді  бiлъш  менш  чiткий  план  їх вирiшення? Безперечно, було велике бажання вивести інститут у число кращих ВНЗ   України. План для досягнення цiєї стратегiчної для ВНЗ мети ректор мав, i вiн полягав ось у чому. По-перше, ректор прийняв рiшення паралельно вести реалiзацiю розроблених  ним двох прiоритетних комплексних цiльових  довгострокових програм "Матерiально-технiчна база" i "Науково-педагогiчнi кадри". По-друге, були розробленi i iншi  програми: "Навчальний  процес", "Науково-дослiдна  робота", "Соцiальний  розвиток",  календарнi графiки  яких  були  зсунутi  вперед  за  часом  вiдносно  двох  перших  названих  програм,  оскiльки  саме  цi програми створювали необхiднi передумови для реалiзацiї всiх iнших. Такий пiдхiд до стратегiї розвитку ВНЗ дозволив досягти певного ефекту при економiї часу i коштiв.
     Спочатку ректор заручився пiдтримкою ЦК Компартiї України, Мiнiстерства вищої освiти, Мiнiстерства побутового обслуговування населения, мiсцевих радянських та партiйних органiв, налагоджував партнерськi  стосунки  з  керiвництвом  підприємств  та  установ  мiста i  областi.  Поряд  з  цим  вiн  здiйснив певнi кадровi перестановки в керiвництвi iнституту на рiвнi проректорiв, деканiв факультетiв, завiдувачiв кафедр.  Це  була  перша  спроба  ректора  розпочати  створення  своєрiдної "команди"  з  числа  керiвництва рiзних рiвнiв, яка була б задiяна в розробцi планiв розвитку ВНЗ i в органiзацiї їх виконання. Вимоги до членiв "команди" полягали в їх професiйнiй компетенцiї, iнiцiативностi, працездатностi та вiдданостi справi розбудови ВНЗ. І в усi наступнi роки ректор буде наполегливо i послiдовно удосконалювати якiсний склад своєї "команди" для забезпечення її ефективної роботи.
     Забезпечення  науково-педагогiчними  кадрами  вищої  квалiфiкацiї  було  для iнституту  основною проблемою,  але  вирiшити  її  у  стислi  строки  без  створення  належних  передумов  було  неможливо.  Вони полягали, насамперед, у будiвництвi сучасної матеріально-технiчної, навчально-лабораторної бази, а також житла  для  працiвникiв iнституту.  Були  вкрай  потрiбнi  новi  навчальнi  корпуси,  бiблiотека,  гуртожитки, їдальнi,  житло.  Тому ректор, спираючись  на  пiдтримку  згаданих  владних  структур,  приступив  до  реалiзацiї комплексної програми "Матерiально-технiчна база" i, насамперед, розпочав капiтальне будiвництво вузiвських об’єктiв. Це була досить вiдповiдальна, складна, виснажлива i водночас захоплююча робота, в якiй  новий  ректор  Р.І.  Сілін  виявив  непересiчний  талант  керiвника i  органiзатора.  Вирiшення  проблеми науково-педагогiчних кадрiв вимагало вiд ректора продуманих, рiшучих i виважених дiй з використанням системного комплексного пiдходу до її вирiшення. Спочатку, i це цiлком виправдано для молодого ВНЗ, комплектування професорсько-викладацького складу вiдбувалось шляхом запрошення фахiвцiв зi сторони. Але доктори наук практично не вiдповiдали на такi запрошення, а плиннiсть кадрiв з числа таких осiб в кiнцi 1970-х рокiв досягла 50 %. Тому потрiбно було використовувати i iнший шлях: залишати для викладацької роботи кращих випускникiв, а також готувати докторiв наук з числа осiб викладацького складу, якi мали ступiнь кандидата наук. Цей напрям пiдготовки науково-педагогiчних кадрiв вимагав вiдповiдного  розвитку  у  ВНЗ  наукових  дослiджень i,  в  першу  чергу,  госпдоговiрних,  залучення  до  них  викладацького складу, особливо молодi, створення атмосфери наукової творчостi. Саме в цьому ректору прислужився  його  чималий  на  той  час  досвiд  в  органiзацiї  науково-дослiдних  робiт i  впровадження  їх  результатiв у виробництво, набутий пiд час роботи у Львiвськiй полiтехнiцi та наукового стажування в США.
     Професором  Р.І.  Сiлiним  був  використаний  ще  один  ефективний  пiдхiд  до  вирiшення  кадрової проблеми, а саме, направлення молодих викладачiв в аспiрантуру при інших ВНЗ, переважно міст Києва, Москви, Одеси, Львова. Це дозволило на кiнець 80-х рокiв щорiчно готувати вiд 12 до 16 кандидатiв наук. Результати  роботи  ректора  i  колективу  унiверситету  по  пiдготовцi  кадрiв  вищої  квалiфiкацiї
     почали  виявляти  себе  з  початку 1990-х  рокiв,  коли  стали  захищати  докторськi  дисертацiї  викладачi iз числа випускникiв інституту. Першим з них у 1991 р. захистив докторську дисертацiю в унiверситетi м. Цитау (Нiмеччина) М.Ф.  Семенюк –  доцент кафедри  основ  конструювання  машин,  у  цьому  ж роцi  вiн  був  затверджений  доктором  наук  ВАК  СРСР.  Завдяки  безперечним  успiхам  у  справi  пiдготовки  науковопедагогічних кадрiв були створенi передумови для подальшого змiцнення наукового авторитету ВНЗ. На початку 90-х рокiв була вiдкрита пiдготовка кандидатiв наук через аспірантуру, а згодом спецiалiзована вчена  рада  для  захисту  спочатку  кандидатських,  а  потiм  докторських  дисертацiй  за  спеціальностями "Тертя та зношування в машинах", "Машинознавство" i "Матеріалознавство". Визнання у науковому свiтi дiстали  журнали,  якi  видає  ВНЗ:  "Проблеми  трибології",  "Вимiрювальна  та  обчислювальна  техніка".
     "Вiсник унiверситету".
    На засiданнях ректорату Р.І. Сiлiн наголошував, що ВНЗ не буде мати перспектив розвитку, якщо не працювати над вiдкриттям нових напрямкiв пiдготовки i спецiальностей. Сьогоднi без перебільшення можна сказати, що цi позитивнi змiни в структурi пiдготовки фахiвцiв мали для ВНЗ доленосне значення. Вони дали можливiсть у 1989 р. вперше  змiнити його статус (ВНЗ дiстав назву – Хмельницький  технологiчний  інститут)  та  приступити  до  формування  нової  концепції  ВНЗ  вже  не  як  вузькопрофiльного орiєнтованого на побутове обслуговування, а як широко профільного ВНЗ, який повинен стати навчальним i  науковим  центром  по  розробцi  новiтнiх  технологiй i  пiдготовцi  вiдповiдних  фахiвцiв.  Слiд  зазначити,  що  на  початок 90-х  років  ВНЗ  був  вiдомим  не  лише  в  СРСР,  але  й  за  кордоном.  У  структурi iнституту тодi був факультет з пiдготовки iноземних студентiв, який забезпечував навчальний процес для студентiв кiлькох десяткiв зарубiжних країн.
     З 90-х  рокiв  ХХ  ст.  в iнститутi  починається  реалiзацiя  масштабної  програми  комп’ютеризації навчального процесу, наукової i управлінської дiяльностi, iнiцiатором якої був ректор Р.І. Сілін. Робота в цьому стратегiчному для ВНЗ напрямку розпочалася активною спiвпрацею з американською фiрмою Digital. Р.І.  Сілін  зумiв  згуртувати  для  цього  колектив  ентузiастiв-фахiвцiв  на  чолi  з  професором  О.А.  Мясiщевим.  Наслiдком  цiєї  роботи  стало  створення  однiєї  з  найкращих  в  системi  вищої  освiти  України розгалуженої комп’ютерної мережi з виходом в Internet [16].
     З набуттям у 1991 р. Україною незалежностi наступає якiсно новий етап у життi та розвитку ВНЗ. Процеси  полiтичних  i  економiчних  перетворень  в  Українi  мали  безпосереднiй  великий  вплив  на  всi сторони  його  дiяльностi.  Розпочалося  реформування  вищої  освiти  з  переходом  на  ступеневу  систему освiти, нелегкий перехiд на ринковi принципи вiдносин, в тому числi i в системи освiти, демократизацiя всiх сторiн громадського життя.
     Завдяки  далекогляднiй i послiдовнiй полiтицi ректора  та його активнiй громадськiй позиції ВНЗ увiйшов  в  цю  епоху  перетворень  досить  органiзовано.  Все  робилося  для  того,  щоб  у  нових  умовах  не тiльки  вижити  в  економiчному  i  органiзацiйному  планi,  але  й  забезпечити  подальший  розвиток  ВНЗ вiдповiдно  до  нової  концепцiї  органiзацiї  вищої  освiти.  Ця  концепцiя  передбачала  не  тiльки  перехiд  до ступеневої  освiти,  але  й  упорядкування  мережi  ВНЗ,  напрямкiв  пiдготовки i  спецiальностей,  перехiд  на новi принципи фiнансування дiяльностi ВНЗ, демократизацiї освiтянської сфери. ВНЗ пiдлягали державнiй атестацiї на вiдповiднiсть якостi підговки фахiвцiв державним стандартам, пiдсумки якої давали пiдставу на набуття ВНЗ статусу – нижчого, або вищого.
     Підготовка  ВНЗ  до  державної  атестацiї i  акредитацiї  в  перiод  з 1992  до 1994  року –  це  одна  з яскравих i пам’ятних сторiнок в роботi ректора i очолюваного ним колективу, якiй дiйсно були притаманнi наполегливiсть,  професiоналiзм  та  велике  бажання  зробити  все  для  того,  щоб  ВНЗ  вийшов  з  честю  з важливого  для  його  подальшої  долi  випробування.  Були  на  цьому  шляху i  здобутки, i  невдачi  та  розчарування,  але  ВНЗ  на  той  час  вже  мав  побудований  за  попереднi  роки  мiцний  матерiально-технiчний, кадровий, науковий та методичний фундамент. Ректор в основному створив дiйову команду однодумцiв з числа  керiвного складу, а колектив працiвникiв набув певного досвiду у всiх ланках  роботи у ВНЗ. Колектив iнституту  завжди  вiдчував  дiєву  пiдтримку  вiд  владних  органiв  мiста  та  областi.  Тому  не  було випадковiстю,  що  за  результатами  державної  атестації  ВНЗ  присвоєний  найвищий – IV  рівень  акредитації, i вiн набув статусу Технологiчного унiверситету Подiлля [17].
     Але здобути для ВНЗ статус унiверситету – це одне, а затвердитися в цьому статусi, перетворити його дiйсно в унiверситет, у значний освiтнiй, науковий та культурнiiй центр Подiлля – зовсiм iнше. Це добре розумiв Р.І. Сiлiн i члени його команди. Розумiли i те, що статус унiверситету вiдкривав перед ВНЗ великi можливостi для подальшого розвитку.
     Вiд цього часу почався новий етап в життi ВНЗ, характерний глибокими структурними змiнами, якi полягали, насамперед, у вiдкриттi нових напрямкiв пiдготовки фахiвцiв i спецiальностей, нових структурних пiдроздiлiв, у перебудовi органiзацiї навчального процесу на принципах ступеневої підготовки.
     Такий непростий, але багатий здобутками шлях вiд Хмельницького технологiчного iнституту побутового  обслуговування  до  Технологiчного  унiверситету  Подiлля  пройшов  колектив  його  працівників протягом 27-ми  років  під  керівництвом  ректора  д-ра  техн.  наук,  проф.,  академіка  Академії  інженерних наук, Української технологічної академії, Міжнародної академії інформатизації, Академії триботехніки, Президента  Національного  комітету  України  з  питань  машинознавства,  Заслуженого  працівника  народної освіти України, Почесного громадянина міста Хмельницького Р.І. Сіліна [18].
     З  30  жовтня  2001  р.  по  нинішній  час,  ректором  Хмельницького  національного  університету працює  М.Є.  Скиба.  Життєва  доля  професора  М.Є.  Скиби  є  цілковитим  підтвердженням  слів  одного  з найславетніших  вчених  світу –  шведського  біолога  Карла  Ліннея,  який  підкреслював,  що  походить  із простої  родини,  і  писав: "З  маленької  хатинки  може  вийти  велика  людина" [19].  Народився  майбутній ректор 1 січня 1950 р. в селі Камінь Кролевецького району Сумської області. Середню школу М.Є. Скиба закінчив  із  срібною  медаллю.  Навчався  в  Київському  технологічному  інституті  легкої  промисловості. В
     1975 р. після закінчення аспірантури направлений на посаду асистента в ХТІПО [20].
    Десять років (1985–1995) М.Є. Скиба керував деканатом по роботi з iноземними студентами. На цiй  посадi  вiн  зробив  неоцiнимий  внесок  для  утвердження  авторитету  на  мiжнароднiй  аренi  молодої Української  держави,  змiцнення  її  позицiй  в  свiтовому  спiвтовариствi.  Значна  частина  його  вихованцiв зайняли чiльнi мiсця в урядах своїх країн i тепер прагнуть змiцнювати всебiчне спiвробiтництво з нашою державою. Був організатором і першим деканом гуманітарно-педагогічного факультету. В квiтнi 1999 р. М.Є.  Скибу  призначають  проректором  з  навчальної  роботи.  На  той  час  вiн  мав  вже  великий  досвiд організаторської i  педагогiчної  роботи  у  вищiй  школi.  Його  незаперечний  авторитет  серед  студентiв i спiвробiтникiв  унiверситету,  керiвництва  Мiнiстерства  освiти i  науки  України,  як  керiвника  нової  генерацiї, був настiльки вагомим i переконливим, що в жовтнi 2001 р. його обирають ректором унiверситету [21]. На  цiй  посадi  вiн  з  усiєю  повнотою  розкриває  талант  вченого i  видатного  органiзатора  вищої  освiти.  У груднi 2003 р. Технологiчний унiверситет Подiлля було реорганiзовано в Хмельницький державний унiверситет.  У 2004 р. всi спецiальностi унiверситету  пройшли державну  акредитацiю. Здійснюється  єдине органiзацiйно-методичне  керiвництво  всiма  напрямками  дiяльностi  факультетiв,  кiлькiсть  яких  збiльшилася до 14, на яких навчається бiльше 15 тисяч студентів.
     На  сьогодні  пiдготовка  фахiвцiв  ведеться  за 32-ма  освітніми  напрямами.  Мудра i  далекоглядна позицiя  професора  М.Є.  Скиби  у  питанні  відкриття i  матерiальної  пiдтримки  розвитку  перспективних спецiальностей, пов’язаних насамперед з сучасними комп’ютерними технологiями, менеджментом, аудитом, фiнансами, мiжнародними вiдносинами, а також iншими економiчними, технiчними i гуманiтарними спецiальностями, дозволяє унiверситету i сьогоднi не тiльки пiдтримувати iмiдж сучасного закладу вищої освiти  України,  але  й  розвиватися  в  напрямку,  який  властивий  найкращим  унiверситетам  свiту.  Це  підтверджується в першу чергу фактами високого професiоналiзму випускників, якi працюють нинi на відповiдальних посадах як на пiдприємствах України державної i недержавної форм власностi, так i в численних фiрмах за кордоном. Університет неодноразово вiдзначався на колегiї Мiнiстерства освiти i науки України, на багатьох конференцiях з проблем вищої освiти як один з визнаних лiдерiв по запровадженню iнновацiйних  освiтнiх  технологiй,  методичному  забезпеченню  та  управлiнню  навчально-виховним  процесом. У 2004 р. університет виборов велику золоту медаль за досягнення в розвитку дистанцiйних освiтнiх технологiй. Ефективними виявились iнновацiйнi розробки з комп’ютерних технологiй, з теорiї механiзмiв та машин, впровадженню їх у навчальний процес.
     За останнi роки пiд керiвництвом ректора М.Є. Скиби вiдзначається позитивна динамiка якiсних i кiлькiсних показникiв розвитку всiх основних напрямкiв дiяльностi унiверситету. Це стало пiдставою для клопотання про надання Хмельницькому державному унiверситету статусу нацiонального. 21 липня 2004 р. Президент  України  пiдписав  указ,  в  якому  зазначалося: "Ураховуючи  загальнодержавне i  мiжнародне визнання результатiв дiяльностi Хмельницького державного унiверситету у розвиток нацiональної освiти i науки постановляю: надати Хмельницькому державному унiверситету статус національного" [22].
     Завдяки зусиллям, в першу чергу ректора М.Є. Скиби, вдалося створити потужний професорськовикладацький склад i необхiдну мотивацiю для його творчостi, щоб стабiлiзувати колектив, мiнiмiзувати явища вiд’їзду спецiалiстiв вищої квалiфiкацiї за кордон. Сьогодні в унiверситетi навчальний процес забезпечують 65 докторiв наук, професорів, більше 350 кандидатiв наук, доцентiв. Доктори наук, професори М. Войнаренко, Я. Гладкий, О. Григоренко, Г. Калда, В. Каплун, В. Ковтун, І. Качурик, Я. Кiницький, С. Костогриз, А. Кузьменко, Т. Завгородня, М. Мазур, О. Орлов, В. Ройзман, М. Семенюк, Р. Сiлiн та iншi є надiйною опорою ректора у всiх його новаторських iнiцiативах. "Я дуже пишаюся тим, що менi випала доля працювати з такими людьми. Як керiвник унiверситету, я вiдчуваю вiдповiдальнiсть за кожного, хто чесно  виконує  свої  обов’язки, –  зазначає  професор  М.Є.  Скиба, –  адже  наш  результат  складається  з великої  кiлькостi  маленьких  перемог  кожного  спiвробiтника.  Лише  професiоналiзм  та  вiдданiсть  справi дають нам загальний позитивний результат".
     Багато рокiв М.Є. Скиба присвятив науковим розробкам модернiзацiї та удосконалення технологiчних процесiв у сферi побутового обслуговування, розробцi технологiчних основ проектування ресурсозберігаючих технологiй для переробки вiдходiв натуральної шкiри. Цi проблеми знайшли вiдображення в його дисертацiї на здобуття наукового ступеня доктора технічних наук (2004 р.). "Наукові основи ресурсозберігаючих  технологiй  переробки  вiдходiв  натуральних  шкiр  у  матерiали  та  вироби  взуттєвого  виробництва".  Робота  виконувалась  згiдно  з  науковим  напрямком "Розробка  найважливіших  новiтнiх  технологiй науковими установами" (держбюджетна тематика) вiдповiдно до плану НДР Мiнiстерства освiти i науки України.  Вперше  розробленi  та  впровадженнi  у  виробництво  технологiчнi  процеси  переробки  вiдходiв натуральних шкiр, визначенi найбiльш рацiональнi технологiчнi схеми для виробництва шкiряних волокон.
    За  останнi роки ним пiдготовлено  понад 100 наукових праць, 4 монографiї, 5 навчальних посібникiв. Професор М.Є. Скиба має понад 150 публiкацiй наукового та навчально-методичного спрямування. За результатами наукових дослiджень вiн отримав 7 авторських свiдоцтв та 18 патентiв на винаходи. За його  участю  виконано  та  впроваджено  у  виробництво  18  госпдоговiрних  i  держбюджетних  науководослiдних  тем.  Як  педагог,  професор  М.Є.  Скиба  володiє  глибокими  знаннями,  якi  талановито  передає студентам; йому властивi витончений педагогiчний такт, почуття нового, висока вимогливiсть до себе та пiдлеглих,  вiн  невпинно  та  твердо  впроваджує  у  щоденну  практику  сучасне,  передове,  вмiло  керує науковою роботою аспiрантiв та здобувачiв, пiдготував п’ять кандидатiв наук за спецiальнiстю "Машини i апарати легкої промисловості". Багато уваги придiляє удосконаленню форм та методiв викладання.
    Професору  М.Є.  Скибi  притаманне  глибоке  знання  справи,  висока  культура  в  роботi,  вмiння масштабно мислити, за що вiн нагороджений знаком "Винахiдник СРСР" (1985 р.). У 2002 р. Микола Єгорович вiдзначений Почесною грамотою Кабiнету Мiнiстрiв України. В цьому ж роцi вiн удостоєвся Почесної грамоти Мiнiстерства освiти i науки України. У 2005 р. нагороджений знаком "За науковi досягнення".
     Науково-педагогiчну дiяльнiсть М.Є. Скиба поєднує з громадською роботою i як депутат обласної ради очолює комiсiю з питань розвитку освiти i культури.
     Працелюбнiсть,  високий iнтелектуальний  рiвень,  щедра  людянiсть  викликають  до  нього  повагу колективу спiвробiтникiв та студентiв унiверситету. Пiд його керiвництвом Хмельницький нацiональний унiверситет не лише активно розширює горизонти вітчизняної освiти i науки, а й наполегливо здобуває світове визнання, плідно працює у різних напрямках мiжнародного спiвробiтництва, бере активну участь у рiзноманiтних мiжнародних проектах, конференцiях, програмах обмiну студентами, викладачами  та науковцями. Доктор технiчних наук, професор, ректор Хмельницького нацiонального унiверситету М.Є. Скиба уособлює  собою  кращi  риси  педагога,  вченого,  ректора,  державотворця,  людини,  якою  може  пишатися українська земля.
     Видатний представник наукової еліти нашої держави д-р техн. наук, проф., академiк В.П. Ройзман, характеризуючи професора М.Є. Скибу як ректора, педагога i людину, зазначає: "Йому притаманнi природнiй  талант  керiвника,  виняткова  працездатнiсть,  цiлеспрямованiсть,  висока  суспiльна  активнiсть,  вимогливiсть  у  поєднаннi  з  доброзичливiстю i  сердечнiстю  у  спiлкуваннi  з  людьми.  В  кожному iз  своїх  працiвникiв  вiн  знаходить  те  краще,  що  без  сумнiву  є  в  кожнiй  людинi,  тiльки  його  потрiбно  побачити i розвинути. Микола Єгорович – органiзатор високого рiвня, тонкий психолог, особистiсть, яка своїми рішеннями,  вчинками,  способом  життя,  ставленням  до  людей  стверджує  свiй  високий  авторитет.  Винятково доброзичливе  ставлення  до  людей  створило  довкола  нього  атмосферу  глибокої  шани.  Оптимiзм,  розумiння  проблем  сьогодення,  прогресивне  мислення,  невтомна  результативна  праця  є  головними  рисами життя  видатного  організатора  вищої  освіти  на  Подiллi  ректора  Хмельницького  національного  університету, проф. М.Є. Скиби" [23].
     Пріоритетним у розбудові незалежної молодої української держави є наявність особистостей високого iнтелекту, якi володiють сучасними знаннями, досвідом, постiйно аналiзують динамiку вiтчизняних та свiтових подiй як в соцiалъному, так і в економічному напрямках, здатнi випереджати i прогнозувати розвиток,  акумулювати  можливостi i  сили,  пiдпорядкованi  колективи  на  найважливiших  дiлянках  для досягнення мети. Саме такою людиною є ректор Хмельницького нацiонального унiверситету доктор тех.нiчних наук, професор, Заслужений працiвник народної освiти, вiдмiнник освiти Украiни, академiк Української  технологiчної  академiї,  Мiжнародної  академiї  iнформатизацiї,  Української  академiї  економiчної кiбернетики, вчений з свiтовим iменем Микола Єгорович Скиба.
     Професор  М.Є. Скиба  з усiєю вiдповiдалънiстю усвiдомлює, що сучасна  українська  освiта переживає складнi i разом з тим необхiднi трансформацiйнi процеси, якi мають на метi посилити її внутрiшнiй потенцiал, зробити її самодостатньою щодо вирiшення органiзацiйних, кадрових, методичних, фiнансових, матерiально-технiчних  питань,  надати  їй  вiдповiдної  гнучкостi,  здатностi  оперативно  реагувати  на  виклики часу, засвоювати передовий педагогiчний досвiд Європи i свiту. З повсякденної дiяльностi ректора не сходять з порядку денного проблеми модернiзацiї вищої школи України, покликаної готувати для економiки,  полiтики,  науки,  освiти,  культури  високоосвічених,  професiйно  майстерних  працiвникiв,  надiлених не лише найновiшими знаннями i вміннями, а й високими  гуманними  якостями, гідними  людини ХХI  століття.  Адже  випускники  українських  унiверситетiв,  якi  увійдуть  до  нацiональної  елiти,  вiдповiдатимуть за долю країни, її стандарти, просування цивiлiзадiйним шляхом.
     Становлення та розвиток першого в м. Хмельницькому ВНЗ переконливо  засвідчує, що ректори С.М.  Ганжуров,  М.І.  Карпиленко,  Р.І.  Сілін  та  М.Є.  Скиба  робили  і  продовжують  робити  все  можливе, щоб Хмельницький національний університет був одним з кращих в Україні і знаним в світовому науковому співтоваристві.

Література