У нас відсутня культура для занять фізкультурою
Вже другий місяць Україною тягнеться трагічний ланцюг дитячих смертей. П'ятеро дітей померли на уроках фізкультури та змаганнях. Це приголомшило не лише батьків, які бояться відпускати дітей на уроки фізкультури, а й учнів, що з острахом займаються спортом, і вчителів, які проводять свої заняття згідно з розробленою програмою та нормативами, затвердженими Міністерством освіти і науки, сподіваючись, що їх подібне обмине. 5 листопада чиновники відреагували на трагічну статистику скасуванням постанови Кабміну від 15 січня 1996 року №80 "Про державні тести і нормативи оцінки фізичної підготовленості населення України". Відбулася спільна колегія трьох профільних міністерств — освіти і науки, охорони здоров'я і у справах сім'ї, молоді та спорту. Очевидно, за цим послідує ухвалення якихось відповідних рішень. Але ситуація настільки складна, що навряд чи зможемо впоратись лише силою декількох документів. Висловити свій погляд на проблему ми попросили завідувача кафедри фізичної культури і спорту Хмельницького національного університету Євгена Свіргунця.
Євгене Михайловичу, на вашу думку, хто відповідальний за смерть цих дітей: батьки, вчителі фізкультури чи медики?
Не можна звинувачувати вчителів фізкультури чи ще когось персонально. Бо проблема системного характеру. Коріння її сягає,насамперед сім'ї. Дитина не завжди отримує нормальні умови для повноцінного розвитку, бо батьки не розуміють свого найголовнішого завдання — формувати здорову дитину, в тому числі і власним способом життя. Далі, як правило,дитсадок, де повинно відбуватися подальше правильне формування організму малюків та зміцнюватись їх фізичне здоров'я. На перешкоді втілення цих програмних завдань стає безліч перешкод. Найперша— перевантаженість груп, відсутність індивідуального підходу до кожної дитини і т.д. У загальноосвітніх навчальних закладах проблем, зрозуміло, ще більше. Брак
здорового сімейного виховання сприяє розповсюдженню серед підлітків пияцтва, наркоманії, куріння та інших згубних звичок. На жаль, не всі батьки знають, як проводять вільний час їх чада, мало знають і про їхній стан здоров'я. В школах спостерігається суцільна економія на розвитку фізичної культури і спорту — 40% шкіл без спортзалів,60% — без якісних майданчиків для ігрових видів спорту, мало сучасного спортивного обладнання, немає належної медичної допомоги, а також фахівців з фізичного виховання та спорту.
Що ви думаєте про державні нормативи?
— Зазначу, що вони приблизно однакові у всіх країнах: і близького,і далекого зарубіжжя. Над їх розробкою працювало багато фахівців. Не можу сказати, що вони надважкі для школярів. Інша справа, що здоров'я учнів викликає занепокоєння — 4,2% хворих від загальної кількості в країні. Виходячи з цього,думаю, треба радикально вдосконалити систему фізичного контролю та медоглядів у загальноосвітніх навчальних закладах, але ніяким чином з навчального плану не вилучати фізкультурно-оздоровчі заняття. Фізкультура — то рух, то здоров'я. Тільки необхідно забезпечити індивідуальний навчальний процес. Нормативи фізичного навантаження діти мають виконувати відповідно до показників свого здоров'я. Хворі діти мають обов'язково займатися у спеціалізованих медгрупах під контролем медика та вчителя фізкультури (в сільських школах також). Тоді б легше проходила адаптація студентів-першокурсників у вищих навчальних закладах. Але поки що це лише побажання. Бо навіть у наших міських школах уроки фізкультури в спеціалізованих медгрупах частіше всього не проводяться, бо більшість вчителів не готові працювати з учнями спеціалізованих медичних груп.
— Яким чином у вашому вузі вирішується проблема медичного забезпечення навчально-виховного процесу з фізичного виховання?
—Не секрет, що особливої гостроти у ВНЗ набула проблема погіршення стану здоров'я студентської молоді. Дані наших досліджень підтверджують цей факт. Щороку 560-570 наших студентів приносять довідки лікувальних установ, в яких прописане зарахування їх до спеціальної медичної групи або звільнення від фізичних навантажень. Ми маємо власну думку на цей факт і намагаємося переконати молодих людей, що вони зобов'язані дбати про своє здоров'я. А тому всі, без винятку, відповідно до свого фізичного стану займаються фізичною культурою у трьох групах. За ними пильно стежать лікарі спеціалізованого лікарського медпункту, який закріплений за кафедрою фізичного виховання. Окрім того, ми навчаємо студентів методам самоконтролю та відповідальності за своє здоров'я. Вони ведуть спеціальні щоденники, де записують показники тиску, пульсу в стані спокою та після навантажень, постійно консультуються з викладачами та лікарями. Зауважу, що хворі діти, на відміну від інших, дуже ретельно ставляться до свого здоров'я і щиро прагнуть його покращити. Було б дуже добре, якби з таким підходом працювали й загальноосвітні школи. Тож вважаю, що треба формувати розуміння та відповідальність дорослих і молодих громадян України — бути здоровими.
Мабуть, ви точно підмітили, що досі не всі дорослі розуміють значення здоров'я молодого
покоління.
На вирішенні проблеми слід зосередити, насамперед, зусилля влади. Бо якщо ми хочемо мати здорову націю — повинні виділяти на це кошти, підтримувати розвитку всіх фізкультурно-спортивних закладів. На часі актуальним є перепідготовка фахівців, озброєння їх біологічними, фізіологічними та медичними знаннями. Своє слово мають сказати фахівці трьох профільних міністерств, різні спеціалісти у галузі медицини, психології, фізичної культури і спорту. Адже ж окремі вищі навчальні заклади взагалі ліквідували кафедри фізвиховання. Тож студенти, навіть за бажанням,не мають де займатися спортом, покращувати своє фізичне здоров'я. Спостерігаю, як з роками у нашій країні втратився, так би мовити,інтерес до занять фізкультурою та спортом. Згадую, коли вчилось моє післявоєнне покоління, майже всі захоплювались спортом, із задоволенням брали участь у змаганнях,хоч і не всі стали потім на спортивну стезю у житті. Головна причина,на мою думку, це відсутність культури до занять фізкультурою. А це вже дуже серйозно...
Вікторія Стандрійчук