Романтичне, хоч і небезпечне хобі
Гірський туризм — одне з найромантичніших, але водночас найнебезпечніших занять. У цьому й полягає екстрим — чим крутіший схил та більша небезпека, тим більше адреналіну в крові та задоволення. Геннадій Баннов свій перший гірський підйом здійснив у сьомому класі. Від тоді гори полонили його красою та непередбачуваністю, ставши частиною життя. Нині він є президентом туристичного клубу "Меридіан", про його роботу Геннадій Баннов поділиться з нашими читачами.
- Геннадію Михайловичу, що стало поштовхом до заняття таким незвичайним хобі, як гірський туризм?
-Я народився і виріс у Середній Азії — Казахстані, де гірські хребти Тянь-Шаню вражають своєю красою та величчю. Саме там були зроблені мої перші гірські походи: найперший — у сьомому класі з учителем географії, після того мене "затягнуло" у вир гірських подорожей. За перший рік навчання в вузі закінчив курси початкової інструкторської підготовки. Отримавши посвідчення, одразу створив гірський гурток, з учасниками якого вихідними організовували невеличкі походи в гори, де вчилися правильній поведінці в екстремальних гірських умовах — серед каміння, снігів, льоду і т. д. Через три роки в Алма-Аті закінчив школу гірських інструкторів. Після здобуття освіти у вузі, залишився працювати на кафедрі. Щоліта зі своїми однодумцями на місяць ми вирушали у подорож Тянь-Шанем, проходивши 320-350 км. І останньою, третьою; школою у моєму інструкторському досвіді був семінар вищої інструкторської підготовки.
-Чи відразу знайшли прихильників гірського туризму в Україні?
--За чотири роки життя в столиці, навчаючись в аспірантурі Київського технологічного інституту, звісно,знайшов однодумців, з якими зробив сходження на хребти Кавказу. Одружившись, разом з дружиною переїхали до Хмельницького. Друзів допомогло знайти теж моє хобі. Тоді в обласній федерації туризму було три напрямки: пішохідний, водний та спелеотуризм. Керівництво федерації, на моє прохання, дало дозвіл на створення гуртка з гірського туризму. У 1979 році я зібрав групу з 25 осіб і цілий рік ми готувалися до походу на Кавказ. Лекції проводили в приміщенні турклубу, а практичні заняття в дендропарку на морозі при -20 °С. Перша подорож Хмельницьких туристів на кавказькі хребти була організована в 1980 році. З того часу і почав діяти наш туристичний клуб.
Що головне для групи,яка підіймається в гори?
Найважливіше — це дух колективності та відповідальності. Правду співав Висоцький, що якщо ти хочеш дізнатися хто твій справжній друг, то візьми його з собою в гори. Правила гірського туризму жорсткі: не дотримаєшся і один хибний крок може призвести до загибелі. Тому, крім теоретичних знань, важливо мати практику в гірських умовах. В Україні немає суворих гір — взимку Карпати мають першу категорію складності з шести існуючих, але якщо робити сходження влітку, то підйом на Карпатські вершини буде легким і безперешкодним.
Який найважчий маршрут у вашій практиці?
Найскладнішим був похід на південно-західний Памір. Перевали, які мали пройти, досягали шести тисяч метрів і цей перехід був найважчим за категорійністю.Тоді за 22 дні збірна України з гірського туризму подолала180 км. Складність полягала в тому, що гори мали сніжно-скельно-льодовиковий покрив, тому фізичне навантаження було дуже великим.
Ви — доцент кафедри технології машинобудування ХНУ. Чи ходите в походи зі своїми студентами та колегами?
— З викладачами вузу постійно їздимо відпочивати в Карпати, де займаємося лижним спортом. Минулої зими зробили три поїздки до Буковелю. А студенти, які вивчають дисципліну "Туризм",у літній період складають іспит із цього предмета в туристичному поході північчю нашої області, а це— 120 км пішки.
— Як нині працює ваш туристичний клуб "Меридіан"?
— У клубі є дві секції — пішого туризму та альпінізму. Постійних членів — до 40 осіб. Ті хлопці, які займаються в секції альпінізму, готуються до складних походів на Кавказ, а ті, хто цікавиться пішохідним туризмом, розробляють маршрути для здійснення піших походів горами Криму та Карпат.
— Дякуємо за розмову та зичимо процвітання вашому клубу.
Ольга ЦИМБАЛЮК