ВІД СЕСІЇ ДО СЕСІЇ

У суботу всі студенти святкуватимуть свій день — День студента. Причому, цей день "червоний" у календарі не лише для нинішніх студентів, більшість з нас цього дня згадують власне студентство зустрічаються з друзями тих років, і на кілька годин стають тими ж молодими, повними сил юнаками та юнками. Згадати свої студентські роки ми попросили відомих на Хмельниччині людей — чиновників, педагогів, лікарів.

Голова Городоцької районної ради Іван Тадеуш ще й сьогодні студент Кам'янець-Подільської аграрної академії. Хоча, як зізнається сам Іван Іванович, сьогодні студентство сприймається не так, як в технікумі. А от чотири роки навчання в технікумі були, як розповідає Іван Тадеуш, безтурботними, блискучими і цікавими. Насамперед, студентські роки навчили жити самостійно. "Я тоді жив на квартирі, тобто пішов від мами, від маминого борщу, вареників, - розповідає Іван Іванович. - Мусив планувати своє життя. Перші тижні харчів, які привіз з дому, вистачило до середи. В четвер все зачищали, а у п'ятницю з нетерпінням чекав, коли ж можна їхати додому. Буквально за місяць навчився планувати, дійшов висновку: тушонку не обов'язково з'їсти зразу всю, можна розділити її на кілька разів, до неї зварити картоплі. В навчанні намагався бути не останнім. Й хоча не ставив собі за мету "червоний диплом", однак все ж його здобув. А ще - брав участь в художній самодіяльності, разом з однокурсниками готували театралізовані дійства.. Якось зробили пародію на рок-групу. Одного хлопця перевдягнули на співачку Сандру. І це було для.всіх сюрпризом. Бо часто художня самодіяльність обмежувалася читанням віршів та виконанням українських пісень. А ми вийшли у шкіряних куртках, порізаних джинсах, з ланцюгами на шиях, з відповідними зачісками. Ті ланцюги ми взяли на фермі, і три дні відчищали, бо вони добряче смерділи. І хоч студентське життя було насиченим та яскравим, дуже хотілося якнайшвидше закінчити технікум, стати

Заступник головного лікаря обласної лікарні з хірургічної роботи Олексій Підмурняк у студентські роки грав у КВК, ходив у походи та ... ставив експерименти на жабах, пацюках та собаках. "У нас в Чернівецькому медінституті, де я навчався, дуже популярною була гра у КВК, - згадує свої студентські роки Олексій Олексійович. - Я теж брав у ній активну участь. Наш курс не раз виходив переможцем інституту. Як, мабуть, всі студенти, під час канікул любив подорожі, особливо у Карпати. Часто з однокурсниками ходили в походи. Там, у вузі, я й познайомився зі своєю майбутньою дружиною".

Але, як у будь-якого студента-медика, дуже багато часу займав навчальний про-цес, бо в медичному вузі багато інформації, яку просто потрібно було завчати - від латині до лікарських препаратів. Звісно, на заняттях усе це не запам'ятовувалося, потрібно було вчити вдома. Під час навчання Олексій Олексійович брав участь у роботі хірургічного гуртка. Для написання наукових робіт студенти працювали в лабораторії і навіть ставили експерименти на тваринах, яких спеціально для цього тримали.

Микола Мовчан, Старосинявський селищний голова: "Мені пощастило бути студентом аж двічі: спочатку я навчався у Вінницькому політехнічному технікумі,а потім заочно закінчував Харківський сільськогосподарський інститут. Скажу без перебільшення - студентські роки- це той період життя, який згадуєшь дуже часто. По-перше, цікаве навчання, активне студентське життя. Тоді ми не прогулювали пари і до занять ставилися серйозно. Особливо мені подобалося вивчати фізику та математику. Я був справді гарним студентом і, можливо, саме тому мене вибрали серед багатьох нести олімпійський вогонь у 1980 році. Тоді по всьому Союзу йшла активна підготовка до Олімпійських ігор у Москві. Вогонь несли й через нашу Хмельницьку область. На роль факелоносців відбирали найкращих спортсменів. Мені тоді було 25 я активно займався футболом, легкою атлетикою, волейболом, тенісом от і виборов серед восьми претендентів право передати Олімпійський вогонь у наступну область. Не уявляєте, як я тоді радів й досі горджуся, адже мені випала така нагода - стати на трасу Олімпійського вогню. Я був останнім, хто ніс вогонь із території Хмельницької області, передав на межі Летичівського району в сусідню Вінницьку. Тоді мене нагородили двотиждневою путівкою до Москви, і я був очевидцем Олімпійських ігор".

Микола Скиба, ректор Хмельницького національного університету, навчався в Київському технологічному інституті легкої промисловості,там і закінчував аспірантуру. "Студентське життя - це чудові роки, - пригадує Микола Єгорович, - перші самостійні рішення, життя в гуртожитку...Нас в кімнаті жило п'ятеро хлопців, ми були дружніми, навіть їсти готували разом. Чесно кажучи, такої смачної смаженої картоплі, як в гуртожитку, вдома не приготуєш! А напередодні Дня студента ми з хлопцями вночі ходили на станцію розвантажувати вагони. На зароблені гроші купували апельсини (тоді це був делікатес) і дарували їх дівчатам".