Ученого з української глибинки знають у світі

31 березня 1935року в м. Летичеві Проскурівської області (зараз Хмельницької) в сім'ї Ройзманів — військового Петра Айзиковича та бібліотекаря Анни Борисівни — народився хлопчик, якому подружжя дало ім'я Вілен. Він на відмінно закінчує середню школу і в 1952 році вступає до Харківського авіаційного інституту. Студентом мріяв займатися ракетними двигунами, розробив атомний двигун для надзвукового літака і успішно захистив його як дипломний проект. Із таким двигуном літак міг би довгий час знаходитися в повітрі і навіть облетіти земну кулю.

Україна завжди була в авангарді літакобудування, тому в конструкторські бюро відбирали найкращих випускників. Так у 1958 році дипломований інженер-механік двигунобудування Вілен Ройзман опинився у видатного авіаконструктора, академіка Олександра Георгійовича Івченка, в закритому Запорізькому машинобудівному дослідно-конструкторському бюро-478 "Прогрес", де впродовж 13 років брав безпосередню участь у секретних науково-дослідних роботах, створював серце літака — авіаційні двигуни. Головний конструктор побачив у Ройзмана хист до науково-дослідної роботи і направив його в лабораторію міцності, що виявилося не менш цікавим і було пов'язано з льотними експериментами.

Саме в ДКБ (нині - ЗМКБ "Прогрес" ім. А. Г. Івченка) Вілен Петрович навчився сполучати теорію з практикою — розробляв теорію балансування гнучких роторів і успішно застосовував її для зниження вібрацій авіадвигунів. Тут він здійснив свою мрію про льотну роботу, виконуючи експерименти разом з видатними льотчиками-випробувачами того часу — братами Кокінакі, Степановим, Терещенком та іншими.

Наприклад, у процесі експлуатації турбогвинтових двигунів на літаках серій АІ, ІЛ, АН і ТУ мали місце поломки й обриви лопаті повітряного гвинта. Якщо відірвана частина лопаті пробивала фюзеляж, — літак розбивався. Ройзман наполіг на проведенні льотних іспитів, у ході яких синхронно фіксувалися коливання лопаті і напруги у валі гвинта. Пізніше теоретично описав побачену картину, що допомогло розкрити причину дефекту, але оприлюднювати цю інформацію було заборонено. Вілену Петровичу це пояснили так: "Ви що, хочете зупинити польоти усього парку турбогвинтових літаків. У нас тільки на маршруті Москва—Сочі літаки ІЛ-18 виконують 14 рейсів у день! Так що поки — мовчати!" Літаки продовжували літати і... падати. До речі, В. П. Ройзмана залучили також до проведення вібраційних іспитів крісла першого космонавта Юрія Гагаріна.

У той час авіація штурмує звукові бар'єри, але вібрація руйнує крила літаків, гинуть льотчики-випробувачі від явища Флаттера, яке грунтується на теорії видатного українського вченого Степана Прокоповича Тимошенка. Талановитий молодий інженер-конструктор Вілен Ройзман також вважає своїм вчителем С. П. Тимошенка, книгу якого "Коливання в інженерній справі" ретельно та досконало вивчив. Він і зараз може процитувати написаний у ній дрібним шрифтом параграф про вплив деформування ротора на його коливання. Цей матеріал взяв за основу молодий експериментатор і почав розвивати ідею Тимошенка. Розглядаючи умови відсутності вібрацій на експлуатаційних частотах обертання ротора двигуна, В. П. Ройзман прийшов до дивного на той час висновку про необхідність не відсутності дисбалансів, а наявності визначеної залежності між дисбалансами ступенів компресора і турбіни. Пізніше з'ясувалося, що ця залежність відображала так звану умову ортогональності форм коливань і призводила до способу балансування гнучких роторів за їх відповідністю формам двигуна. Ця теорія була підтверджена експериментально в Московському авіаційному інституті М. Є. Левітом, під науковим керівництвом якого в 1964 році на закритому засіданні спеціалізованої наукової ради у Центральному науково-дослідному інституті авіаційного двигунобудування Ройзман успішно захистив кандидатську дисертацію.

У 1970 році вийшла монографія В. П. Ройзмана та М. Е. Левіта "Вібрації і зрівноважування роторів авіадвигунів". Вілен Петрович створює і 17 років очолює кафедру опору матеріалів і деталей машин у Хмельницькому вищому артилерійському командному училищі, де поряд з навчально-виховною і методичною роботами продовжує наукові дослідження в галузі динаміки роторних систем, шо дозволяє йому в 1979 році в Інституті машинознавства АН СРСР успішно захистити докторську дисертацію на тему "Ідентифікація і балансування гнучких роторних систем".

Вілен Ройзман вимогливий, але справедливий викладач. Він домагається, щоб студенти показали здатність розібратися в питаннях і задачах, користуючись, як інженери, підручними матеріалами: конспектами і книжками, але без права тупого переписування з них. Для вивчення формул придумує їхні жартівливі розшифровки. А шпаргалки вчить писати так, щоб це виливалося в серйозну методичну роботу з підготовки до іспиту. Проводить конкурс на кращу шпаргалку, і кращою вважається коротка, лаконічна, яка дозволяє згадати весь матеріал, що відноситься до даного питання. Він зібрав кращі шпаргалки і на їхній основі видав короткий навчальний посібник "Опори матеріалів", що допомагає студентам під час підготовки до іспиту швидко відновити знання.

У цей же час В. П. Ройзман у співавторстві видає енциклопедичну двотомну монографію "Основи балансувальної техніки" і його залучають до роботи з усунення дефектів міцності радіоелектронних систем, що експлуатуються в екстремальних умовах на ракетах, швидкісних літаках, кораблях тощо. Він очолює дослідження на замовлення провідних НДІ та підприємств СРСР. Це були піонерські закриті роботи, що лягли в основу нового наукового напрямку — автоматичного балансування, діагностування і прогнозування стану технічних систем з використанням явища акустичної емісії.

Багато енергії професор приділяв вирішенню суто радіоелектронних проблем і довів необхідність викладати на радіотехнічних факультетах інженерні дисципліни. Приклад сумних наслідків слабкого незнання прикладної механіки фахівцями в галузі електроніки хоча б у тому, що не в нас, а у США з'явилися перші зразки високоточної зброї. Так були створені лазерні установки для відпрацьовування систем наведення ракет, де довгий час не вдавалося одержати необхідної точності через те, що лазерні промені внаслідок вібрації були розмитими і повільно ухилялися від установленого положення. Професору Ройзману досить швидко вдалося розібратися в причинах цього явища. Однак ці роботи в нас з 1998 року припинені, американські вчені пішли далі. Вілен Петрович зібрав навколо себе виняткових фахівців, які тепер працюють у США: математик Л. Д. Вайнгортин, експериментатор М. І. Хавкін, програміст Р. В. Гудіч та інші. Вони стали серцевиною його шкіл. Завдяки такому підбору кадрів Ройзману вдалося спільно вирішувати найрізноманітніші наукові проблеми. Тому, наприклад, основним замовником його робіт був Центральний науково-дослідний радіотехнічний інституту Москві, в якому працювало 26 лауреатів Ленінської премії та 14 академіків АН СРСР. Тоді відомий академік, адмірал Л. І. Берг, познайомившись із роботами професора Ройзмана, сказав: "Білене Петровичу, так Ви в нас переворот зробите!" і звернувся з листом до колишнього міністра вищої та середньої спеціальної освіти СРСР В. П. Єлютина з настійним проханням про відновлення вивчення механіки при підготовці інженерів у галузі електроніки. За часів СРСР навіть планувалося створити на базі Хмельницького вищого артилерійського командного училища Всесоюзну міжгалузеву науково-дослідну лабораторію динаміки і міцності виробів радіоелектроніки під керівництвом професора В. П. Ройзмана чисельністю в 100 осіб.

Після розпаду СРСР роботи професора В. П. Ройзмана, який підготував понад 25 кандидатів та докторів наук, стали відомі далеко за кордоном, його почали запрошувати до співпраці, на міжнародні конференції, пропонувати фанти на розвиток своїх робіт від NASA, NATO, Єврокомісії, іноземних академій наук і університетів Швейцарії, США, Канади, Японії, Австрії, Норвегії та Великої Британії.

Незважаючи на відсутність державного фінансування протягом усіх років незалежності України, наукові праці професора Ройзмана та його учнів гідно представляють державу на міжнародних форумах у понад 20 країнах світу. Це більш ніж 300 наукових праць, винаходів та монографій у галузях балансування і вібраційної міцності, в т. ч. радіоелектронних систем, значна частина з яких перекладається за кордоном і цитується авторами статей рейтингових журналів.

І сьогодні у світі багато вчених працюють у галузі вирішення проблем автоматичного балансування, діагностування і прогнозування стану технічних систем з використанням явища акустичної емісії, захисту електронних систем керування від статичних, динамічних і теплових навантажень, забезпечення необхідної точності рішень технічних задач, які успішно вирішують в Україні учні доктора технічних наук, заслуженого діяча науки і техніки України, завідувача кафедри прикладної механіки Хмельницького національного університету, віце-президента Національної Ради України з машинознавства, професора Вілена Петровича Ройзмана, без чиїх наукових розробок авіа- та ракетобудування у світі вже не може обійтися.