ПРОДУКУВАТИ НЕ АТЕСТАТИ І ДИПЛОМИ, А ЗНАННЯ

Ім'я Ярослава Тимофійовича Кіницького, доктора технічних наук, професора, завідуючого кафедрою машинознавства Хмельницького національного університету, багато про що говорить представникам наукової, освітньої еліти України.

Адже Ярослав Кіницький стояв біля витоків створення одного із найбільш потужних вищих навчальних закладів України — нині Хмельницького національного університету. В доробку Кіницького більше ста двадцяти наукових публікацій, монографія "Шарнірні механізми Чебишева...", десять підручників І навчальних посібників з теорії механізмів і машин, теоретичної і технічної механіки, розробка навчально-методичного комплексу з теорії механізмів і машин та участь в розробці комплексу з технічної механіки.

Багато поколінь колишніх студентів з вдячністю згадують цю мудру і добру людину, викладача, який уміє найскладніші поняття і теорії викласти доступно і зацікавлено, щедро ілюструючи прикладами із власних досліджень і розробок.

—Ярославе Тимофійовичу, чому так важливо вже терміново взятися за
реформування національної освітньої галузі?

—Стверджую без перебільшення: теперішні економічні негаразди в Україні значною мірою пов'язані з організацією освіти, її недосконалістю. Все це було закладено ще в радянські часи: боротьба за так звані високі показники успішності, практичне табу на другорічників, протекція, перевантажені навчальні плани, боротьба за атестати та дипломи, а не знання. Все це, в основному, роби лося в угоду номенклатурі, "потрібним" людям. В результаті дипломи та відповідні посади одержували люди, які за душею не мали жодних знань, або в дуже обмеженому вигляді. Недаремно ж між студентами ходить анекдот: "Будеш добре вчитись — станеш інженером, будеш погано вчитись — станеш головним інженером", а точніше — і директором, і вищим керівником. Не хочу ображати розумних і знаючих спеціалістів і керівників, але переконаний, такі — не правило, а виняток. Були і є. Як може бути, що власники атестатів і навіть дипломів мають знання, що не перевершують програми першого-третього класу? Ці гope-випускники, завдяки платному навчанню, протекції, поповнюють вищі навчальні заклади, тоді стають керівниками різних рангів. Переконаний: поки ми не позбудемося ганебно го стану нинішньої освіти і системи в цілому, доти не виведемо Україну з глибокої ями, в яку вона нині потрапила. Запропонована мною реформа освіти передбачає, що у нас зросте кількість високоосвічених, грунтовно підготовлених спеціалістів,здатних творчо і впевнено вирішувати найскладніші завдання. Тоді вже буде важче пробратися на керівні посади будь-якого рівня неукам або посереднім спеціалістам (не хочеться навіть це слово використовувати). Отже, ми зможемо швидше підняти економіку і культуру держави.

—Пропонуєте почати реформу вже з першого класу?

—Головне, не упустити момент, поки дитина ще хоче навчатися. Звертали увагу, скільки радості і сонця на обличчях першокласників? Як же так стається, що вже з другого класу вони готові робити все, аби лише не вчитися? Та у мене, дідуся чотирьох онуків, серце кров'ю обливається, коли дивлюсь на наших дітей, для яких школа перетворюється на каторгу. Не можна мовчати, коли деградує наша молодь, нівелюється цінність знань, ерудиції, наполегливості у здобутті знань.

—Всі добре знають, що в школі багато дітей зовсім не вчаться або вчаться дуже слабо, і їх переводять з класу в клас, а потім з курсу на курс. Ще дитина не опанувала програму першого класу, а її переводять у другий і далі. Але, шановні, ніхто ж не зводить другий поверх будинку, не звівши першого. Правда, пояснюють те, що відбувається, просто: не можна "травмувати" дитину, залишивши її повторно у першому класі. Оте "неможна", як дамоклів меч, висить над усією системою освіти, особливо — над середньою ланкою. Як вийти із становища, щоб діти вчились і не було другорічників? Всім добре відомо, що розумові і фізичні здібності кожної людини різні — один легко і швидко засвоює програмний матеріал, іншому це гірше вдається. Крім цього, різні умови проживання, батьківської уваги пливають на дитину. Але вчити потрібно всіх. І тут вагоме значення має організація навчального процесу. При повноцінному індивідуальному підході ми могли б вивести більшість дітей на вищий рівень освіти.

Що маємо нині? Переводимо у другий клас і відмінника, і трієчника (в голові тримаємо двієчника), і вони разом будуть опановувати програму цього класу. Питається, чи зможе трієчник оволодіти цією програмою, не засвоївши належно попередній матеріал? Це нереально. У нього немає бази для цього. І вже в другому класі дитині прививають комплекс неповноцінності, вона втрачає інтерес до навчання, старається усяким способом позбутися цього клопоту: списує домашні завдання, пропускає уроки, шпаргалить. Як-правило, і іншим заважає, розповсюджуючи думку, що ніхто не вчиться і нікому це не потрібно.

Я бачу лише такий вихід. Держава повинна гарантувати право кожній дитині безкоштовно навчатись у середній школі дванадцять років, причому, загальну середню освіту вона може одержати, наприклад, за десять років (за програмою теперішньої середньої школи). Коли дещо спростити програму і перейти на шестиденне навчання, то це цілком реально. Враховуючи десятилітній термін навчання, у школі має бути двадцять класів. Дійсно, щоб не травмувати дітей, ми відмовляємося від другорічництва, а після закінчення, приміром, першого класу з будь-якими знаннями, переводимо в другий клас. Але дітей, які засвоїли навчальну програму так, що зможуть вчитись за теперішньою програмою у другому класі, переводимо у третій клас. Для цього треба розробити чіткі тести, які б дозволили об'єктивно оцінити знання дитини (що повинен вміти і знати першокласник). Програма другого класу мало чим відрізняється від першого. Передбачається, що діти вже вивчили букви, цифри,але так само вчаться читати, писати, рахувати. Можна більше займатися спортом, трудовим навчанням, художньою самодіяльністю. Таким чином, маємо можливість повноцінно підготувати учня до другого класу теперішньої школи, після закінчення якого його переводять до третього класу, де він буде почуватися на належному рівні. З класу в клас переводити лише після закінчення навчального року. Така система організації освіти сприятиме тому, що буде зацікавленість у дітей і батьків краще вчитися,переводитися з класу в клас через один, щоб закінчити найбільшу кількість класів.

Тож діти, залежно від їхніх можливостей і старань, за дванадцять років можуть закінчити різну кількість класів. Кращі закінчують середню школу за десять років (дев'ятнадцять класів), іншим це вдасться за дванадцять років. Оцим категоріям видається атестат про середню школу і право вступу у вищий навчальний заклад. Як бачите, немає ніякої трагедії, якщо хтось до двох разів не буде переведений у непарний клас (1, 3,5... 19), програми в яких відповідають теперішнім 1, 2,3... 10 класу.

—А ті, що послідовно переводяться з класу в клас?

—Вони за дванадцять років закінчать менше класів і отримають відповідне свідоцтво. Це найгірший варіант — рівень шостого класу. Інші закінчать сім-дев'ять класів. Подальша доля цих учнів може бути різна: піти одразу працювати, є ж багато робочих професій, де не потрібна середня освіта, або вступити до професійно-технічного училища. Правда, перші зможуть продовжити навчання у професійно-технічних училищах першого рівня, які дають певну робочу кваліфікацію, інші — в училищах другого рівня,що дають робочу кваліфікацію і середню освіту, або навчатися в коледжах. Закінчивши ПТУ першого рівня, можна поступати навчатися в ПТУ другого рівня. При такій системі організації навчання жодній дитині не перекрита дорога до вищої освіти. Кожен, залежно від своїх здібностей і старання, може сам регулювати рівень своєї освіти, але не буде такого, що людина має атестат зрілості і немає абсолютно ніяких знань. Треба твердо відмовитися від злочинної практики імітації навчання, примушувати вчителів ставити незаслужені оцінки.

—Це справді може бути радикальний переворот в освіті у бік якості, але ж він потребує експериментального доведення...

—Цілком зрозуміло, що для такої реформи освіти потрібна велика підготовча робота: створити фактично вдвічі більше підручників, змінити програми, вилучивши багато зайвого, складного, яке останнім часом проникло у шкільний матеріал.

Належить розв'язати проблему із сільськими школами, де, як правило, один, і то невеликий клас. Тут без другорічників поки що не обійтись. Але треба категорично відмовитись від переводу учнів в наступний (непарний)клас, коли дитина не засвоїла програми попереднього (непарного) класу. Ця реформа не стане ефективною, якщо і надалі викладачі будуть в такому важкому матеріальному становищі. Бідними учителями легше маніпулювати, вони легко продаються.

Тому слід організувати дієву державну і громадську систему контролю знань учнів. Тоді відпаде необхідність у вступних іспитах: замість них запровадити конкурс атестатів. Для початку експеримент можна запровадити в одній з областей України, може, і в нашій.

—Не все гладенько у нас із вищою освітою...

—Неодноразово я звертався в уряд і особисто до народного депутата України академіка Ігоря Рафаїловича Юхновського із міркуваннями та пропозиціями стосовно реформи української освіти. Занепокоєні станом інженерної освіти науковці, викладачі провідних технічних вузів України. Скажімо, перехід на триступінчасту систему,коли вузи готують бакалаврів, спеціалістів і магістрів, додав проблем не лише освітянам, а й ринку праці держави. Фактично незатребуваними виявились випускники нижчого рівня - бакалаври. В більшості вищих навчальних закладів в основному готують спеціалістів, тобто на практиці здійснюється одноступінчаста система вищої освіти. Водночас руйнується колишня структура навчального процесу. Порівняно до освітніх стандартів провідних країн світу, де різко зростає частка технічної освіти, в Україні надається перевага гуманітарній освіті. Найбільшому скороченню піддаються загальнонаукові та загально-технічні дисципліни, які закладають основи знань будь-якої інженерної професії. З багатьох спеціальностей, особливо технологічного, енергетичного та економічного напрямів, припинено Aбо не продумано викладання теорії механізмів і машин, конструювання машин, опору матеріалів тощо. Це означає , що студенти або не одержать, або не зможуть практично закріпити отриману на заняттях інформацію, якісно виконати курсові проекти. Але ж ці дисципліни знайомлять студентів не лише з будовою ("анатомією"), але і з роботою ("фізіологією") машин, приладів, дають знання для практичного впровадження ідей в реальній конструкції механізмів, машин, їхньої експлуатації. А це призведе до повної нездатності майбутніх випускників створювати на високому рівні конкурентоспроможну, надійну, економічно доцільну продукцію і кваліфіковано її експлуатувати. Складається враження, що хтось послідовно і планомірно прагне будь-що розвалити і знецінити всю систему інженерної освіти в Україні. Першим кроком до зниження якості підготовки спеціалістів був перехід на п'ятиденне навчання. Поглибив проблему перехід на триступеневу освіту. Оскільки при розробці навчальних планів підготовки бакалаврів навчальне навантаження скоротили на 20 відсотків, до того ж, найбільше постраждали загальнонаукові і загально-інженерні дисципліни. При переході ж на підготовку спеціалістів і магістрів про ці години "забули". Отож готуємо спеціалістів і магістрів з фундаментальною підготовкою на найнижчому рівні — бакалавра. То чи зможе він з таким низьким базовим рівнем сприймати нові знання, досягнення науки, які щоденно приносить технічний прогрес? По-третє, завдав удару наказ міністра освіти та науки про скорочення аудиторних занять до 24-30 годин на тиждень, знову, як правило, за рахунок загальнонаукових та загальноінженерних дисциплін.

—Ярославе Тимофійовичу, добра половина моїх знайомих отримала інженерну освіту ще за радянських часів, а нині чи не всі вони торгують на базарі...

—Звісно, основного удару інженерно-технічній освіті завдала загальна економічна криза в державі, спад промислового виробництва,занепад сільського господарства. В результаті упав престиж спеціальності,скоротилося державне замовлення. Якщо додати сюди якість знань і обсяг навчального навантаження з математики, фізики, хімії, креслення в середній школі, то одержимо повну картину занепаду інженерно-технічної освіти в Україні.

—Зауважу, в технічних вузах держави проводиться велика науково-методична і видавнича робота. Створюються нові підручники, пакети комп'ютерних програм. Але, щоб підняти на високий рівень нашу інженерно-технічну освіту, необхідно взяти під державний контроль якість і зміст навчального процесу. Для цього спершу створити при Міністерстві освіти і науки України науково-методичні ради (комісії), до яких увійшли б, поряд із галузевими спеціалістами профілюючих кафедр, і викладачі з суміжних дисциплін, які необхідні для підготовки відповідних спеціалістів. Крім того, я запропонував би ввести дипломи спеціаліста нового типу з вкладками на зразок трудової книжки, де б чітко було видно кваліфікаційний рівень. А то маємо "абсурд" — на вкладці з оцінками написано "без диплома недійсна", проте диплом без вкладки дійсний. Це заохотило б студентів здобувати знання. А чи буде у них можливість на рідній землі застосовувати ці знання, про це мають подбати ті, хто визначає курс України в майбутнє. Вони ж повинні ініціювати освітню реформу. Для блага України.