Те, що регіональна політика відіграє всезростаючу роль у вирішенні не тільки місцевих, але і загальнодержавних проблем, стало незаперечним фактом. Регіони України з кожним роком все більше зміцнюють свій вплив не лише в економічній площині, а й на політичному рівні. Між тим, серед них все частіше вимальовуються виразні диспропорції, спричинені як об єктивними, так і суб'єктивними факторами.А вони, у свою чергу, позначаються на загальному рівні держави, що не може не відігравати певної ролі на всіх складових її життя. Тому питання подолання або зменшення цих диспропорцій стає стратегічним для України.

Характерним прикладом може слугувати наша Хмельниччина, яка за рівнем свого розвитку і місцем у соціально-економічному житті країни входить до так званих депресивних регіонів, що не можуть нормально існувати без сторонньої допомоги. А це ставить область у залежне становище. Отож проблема повноцінного використання власного потенціалу є для нас надзвичайно важливою.

Якщо порівняти рейтингові цифри розвитку регіонів (ці дослідження вже не перший рік робить "Інститут реформ"), то маємо не надто радісну картину. В 2001 році Хмельниччина посідала в Україні 22 позицію, торік - 23, за даними І кварталу нинішнього року - 25. За цей же період темпи росту промислового виробництва зменшились зі 110,8% до 100,1%, а продуктивність праці відповідно з 124,6% до 112,9%. В сільському господарстві наша аграрно-індустріальна область має зменшення з 102,3% до 96,6% із загальною рентабельністю мінус 2,8%. Практично, лише у двох галузях економіки - будівництві та торгівлі ми можемо похвалитись суттєвими позитивними зрушеннями, причому торговельна сфера Хмельниччини вийшла у всеукраїнські лідери.

На думку спеціалістів, однією з головних причин загального відставання нашого регіону є дуже низький обсяг інвестицій як у промисловість, так і в сільське господарство. За минулорічними показниками іноземних капіталовкладень, на одного подолянина приходиться тільки 20 доларів США. Для порівняння, у сусідів цифри такі: Тернопільщина — 24 долари, Житомирщина — 42, Вінниччина — 22, Рівненщина — 44.

Разом з тим, Хмельниччина має надзвичайно привабливі природні ресурси дія вкладання туди інвестицій: родовища графіту і сапонітів, мінеральні води, можливості для розвитку туризму, родючі землі.

Отож тут якраз і йдеться про реалізацію державної стратегії в регіональній політиці. Власне, в області вистачає перспективних планів розвитку: в стадії розробки, зокрема 10-літня програма розвитку міста Хмельницького, наприкінці року має відбутись шостий економічний форум Хмельниччини та ін. Але наскільки ці проекти під силу самому регіону в частині власних зусиль?

Інвестиції - це, насамперед, банки. А що кажуть місцеві банкіри? Ось думка керуючої філії АКБ "Укрсоцбанк" Валентини ШУЛЕВСЬКОЇ: "Залучених коштів банки області мають понад 800 мільйонів гривень — це досить солідна сума для кредитних вкладень. Однак за ними ми поступаємось іншим областям, тій же Вінниччині, де залучених коштів приблизно стільки ж. На Хмельниччині пріоритетними стали ринки, а не промислове виробництво. Саме вони надали робочі місця людям, але ринок — це тіньова економіка. Натомість у подолян дуже швидко зростають вклади в банки і можна чекати, що вони незабаром підуть у легальний бізнес — стрибок буде обов'язково. Чому ми порівняно мало надаємо кредитів? Тут є певні психологічні й законодавчі проблеми. Насамперед, підприємства не бажають цим самим демонструвати свої фактичні прибутки. Крім того, клієнти бояться працювати з великими кредитами — у них немає впевненості у стабільну державну політику. Сьогодні майже половина від усіх кредитів йде в сільське господарство, але тут серйозні проблеми з їх пролонгацією — селяни не знають майбутніх цін на зерно і не хочуть ризикувати".

Тетяна ЛУНДИШЕВА, директор філії "Кредитбанку" вважає найціннішими клієнтами підприємців з торгівлі та будівництва: "Це наша реальність на сьогодні. Проблема в іншому - в професійному рівні бізнесменів. Тому намагаємось навчати їх правильно вести свої справи".

Як бачимо, фінансисти загалом оптимістично дивляться на інвестиційні перспективи нашого регіону. До речі, за динамічним рейтингом економіки Хмельницька область торік посідала досить почесне 11 місце в Україні.

А що кажуть наші науковці? Михайло ВОЙНАРЕНКО, доктор наук, проректор ТУПу: "Маємо чимало перспективних програм, зокрема з розвитку технопарків, але самотужки, без допомоги держави реалізувати їх практично неможливо".

Радомир СИЛІН, академік: "Економічне зростання можливе лише там, де є хороші спеціалісти — не вузькопрофільні, а широкі. Якщо не вкладатимемо кошти в освіту, науку, ще 20 років і будемо на останніх місцях".

Отже, висновок напрошується простий: регіональна і національна політики повинні бути одностайними в своїх діях та чітко визначеними — для своєї реалізації. Цього, на жаль, на сьогодні не можуть констатувати ні науковці, ні фінансисти, ні журналісти.

В.РАЗУВАЄВ