|
Цегельник О.М., Згуртованість та соціальний розвиток колективу Трудовий колектив, як і будь-який живий організм, народжується, дорослішає і розвивається. Залежно від стадії розвитку йому притаманний певний ступінь згуртованості і соціального розвитку. Ці процеси часто супроводжуються кризовими явищами економічного, техніко-технологічного, соціального характеру і можуть призвести до руйнації соціальних взаємозв’язків у колективі, його розпаду.Одним з найважливіших завдань організаційної діяльності є згуртування колективу, створення системи взаємовідносин у ньому, яка поєднувала б спільні трудові зусилля всіх працівників у досягненні спільних цілей. Згуртованість колективу – це ступінь міцності соціально-психологічних зв’язків між членами колективу. Згуртованість свідчить про те, що колектив є певною цілісністю у межах організації, забезпечує його ефективне функціонування, сприяє розкриттю потенціалу кожного працівника. Рівень згуртованості колективу та особливості управління залежать від стадії життєвого циклу, який включає утворення, формування, стабілізацію, зрілість, старіння та руйнацію. На стадії утворення колективу працівники ще не згуртовані. Утворення колективу розпочинається з прийняття рішення про створення організації або структурного підрозділу. На цій стадії поки що існує лише номінальна група людей, які у майбутньому будуть спільно працювати. На стадії формування колективу утворюється активне ядро з осіб, які перейнялися його цілями, активно діють у напрямку їх досягнення і впливають на інших працівників. Характерною особливістю цієї стадії є утворення в середині колективу мікрогруп, які відрізняються між собою ставленням до його цілей. Взаємна зацікавленість людей означає доброзичливе ставлення їх одне до одного з відповідним зовнішнім виявом. У колективі взаємна зацікавленість між людьми виникає на основі їх психологічної сумісності і є запорукою єдності й згуртованості його членів. Для стадії стабілізації колективу характерне формування у ньому спільних цілей і норм, налагодження співробітництва. Виникає співробітництво мікрогруп, які ототожнюють цілі і завдання колективу з власними. Водночас у поведінці деяких працівників можливі відхилення від внутрішньо колективних норм взаємовідносин. Стадії зрілості колективу притаманне раціональне розв’язання проблем і використання ресурсів. Своєю згуртованістю колектив викликає повагу в навколишньому середовищі. Він демонструє чудові результати і має високі стандарти досягнень. Стадія старіння колективу виникає тоді, коли зі зміною зовнішніх умов колектив продовжує працювати над досягненням цілей, які втратили свою актуальність. У зв’язку з цим напрацьовані структура, функції, стандарти, методи роботи не переглядаються під кутом зору нових вимог середовища. Колектив ще тримається за рахунок раніше створеного потенціалу, але в його розвитку настає застій. У працівників спостерігається втома, схильність до рутини, формалізованих відносин. Руйнація колективу настає, як правило, у зв’язку з реорганізацією або ліквідацією організації. Тривалість кожної стадії становлення, згуртованості й розвитку колективу залежить від виду його діяльності. Сукупність відносин між працівниками, працівниками і керівниками створює соціально-психологічний клімат колективу, тобто комплекс норм, що визначають поведінку працівників. Колектив є одним із найважливіших джерел задоволення соціальних потреб особистості. Саме в розширенні його можливостей щодо задоволення соціальних потреб працівників полягає сутність соціального розвитку колективу. Перспективи цього розвитку окреслюються в соціальному прогнозуванні і реалізуються завдяки соціальному плануванню. Сутність соціального прогнозування полягає у виробленні наукових уявлень, гіпотез майбутнього стану колективу. Найбільш використовуваними у сучасному соціальному прогнозуванні є методи експертизи, екстраполяції і моделювання. При розробленні планів соціального розвитку, застосуванні методів соціального впливу в колективі соціальне прогнозування є інформаційною основою. Параметрами соціального прогнозу є вікові і статеві зміни в колективі; зміни загальноосвітнього і кваліфікаційного рівнів працівників; зміни їх матеріального забезпечення та побутових умов; динаміка співвідношення фізичної і розумової праці та ін. Соціальне планування реалізується шляхом складання плану соціального розвитку колективу. Механізм соціального планування є засобом побудови соціальних відносин відповідно до цілей і завдань розвитку організації. План соціального розвитку розробляється не менше ніж на п’ять років, оскільки за коротший термін соціальні проблеми розв’язати неможливо. Управління соціальним розвитком колективу належить нині до однієї з найважливіших сфер діяльності служб персоналу, воно прямо й безпосередньо впливає на ефективність функціонування організації. Отже, будь-який колектив долає у своєму розвитку низку послідовних стадій. Згуртованість сприяє ефективному функціонуванню кожного працівника і всього колективу, формуванню в ньому сприятливого соціально-психологічного клімату, забезпечує стійкість перед деструктивною дією зовнішніх та внутрішніх умов. Колектив є одним з найважливіших джерел задоволення соціальних потреб особистості, індивідуального і групового соціального розвитку перспективи якого окреслюються в соціальному прогнозі, а реалізуються в плані соціального розвитку. Література 1. Ложкін Г.В. та ін. Психологія праці: Навч.посібник/ Г.В.Ложкін, Н.Ю.Волянюк, О.О.Солтик. – Хмельницький: ТУП, 2013. – С.75.2. Москаленко В.В. Соціальна психологія: Підручник. – К.: Центр учбової літератури, 2008. – С.582. 3. Орбан – Лембрик Л.Е. Соціальна психологія: Навч. посібник. – К.: Академвидав, 2003. – С.344. 4. Хміль Ф.І. Управління персоналом: Підручник. – К.: Академвидав, 2006. – С.98. |
||||
|
||||