|
Іщенко Л. І.
ЩИРІСТЬ СПІЛКУВАННЯ –
ЗАПОРУКА УСПІХУ МАСОВИХ ЗАХОДІВ
Пріоритетним напрямом культурно-просвітницької діяльності НБ ХНУ була й залишається пропаганда знань і книги. Системна, копітка робота багатьох бібліотекарів впродовж декількох десятиліть заклала фундамент успіхів сектора. Здобуття Україною незалежності дало змогу суспільству відмовитися від радянських ідеологем і повернутися до загальнолюдських цінностей, національних традицій та норм життя. Змінюються орієнтири, розширяються межі культурно-просвітницької діяльності, триває пошук нових методів пропаганди знань і книг. Роками урізноманітнюються форми заходів, поглиблюється їхнє змістовне наповнення. Збільшується кількість заходів, зростає рівень і якість спілкування зі студентством. Проводиться серйозна попередня науково-організаційна робота з підготовки заходів. Тематика їх досить різноманітна: розглядаються в історичному аспекті мовні, літературні питання, проблеми психології, політики, філософії. Широко пропагуються документи й матеріали з історії вітчизняної науки, культури. Комплексні заходи до ювілеїв видатних учених, літераторів, художників стають однією з основних форм пропаганди бібліотечних фондів і водночас важливим засобом культурно-просвітницької діяльності. Дослідження творчого шляху видатних особистостей відкриває шлях до нових знань, розкриває їхні життєві цінності, моральні принципи. Все це має не тільки пізнавальне, а й виховне значення. В кожній біографії присутнє як неповторне особисте, так і типове суспільне.
Великої популярності набули комплексні масові заходи. Деякі з них стали традиційно щорічними. Так, наприклад, щовесни відзначаємо Шевченківські дні. Особливо вдалим був цикл "Забуті побратими Кобзаря", який проіснував чотири роки. Що б ми не казали, а людину людиною робить оточення. Не можна взнати справжнього Шевченка, не знаючи його побратимів, друзів, недругів. І тому до 200-річчя від дня народження І.М. Сошенка ми говорили про одного з перших друзів Кобзаря, який певним чином визначив його долю. А потім були інші ювіляри з оточення Т.Г. Шевченка: Євген Гребінка, Пантелеймон Куліш, Микола Костомаров.
З огляду на велике значення в трагічній історії України 75-річчя Голодомору 1932–1933 рр., було заплановано й проведено комплексний захід – годину-реквієм "На хресті Голодомору". "Хто не знає свого минулого, той не вартий свого майбутнього", – заяложені слова, мов стерті монети. Та іноді зблискують чистим золотом і такі. Нам про це ще раз нагадали сумні роковини. Трагедійні медитації викликають безліч питань. Хіба могло таке бути в Україні? В країні масних чорноземів? У двадцятому столітті? Голод, людожерство і світле комуністичне майбутнє з’єдналися в один кривавий клубок. Українці й досі дивляться звідтіля на нас чорними проваллями черепів, промовляють мовчазними устами. Так хочеться зупинитися перед брамою пекла і не говорити про це. Захід важкий, мов добрячий шмат горя. Він вимагає душевних сил для сприйняття й осмислення. Це не докір бібліотекарям. Такі заходи потрібні, щоб нові покоління не лишалися в святому переконанні, що на світі існують лише любовні романи, детективи й гороскопи. Саме тому, що під час заходу тяжко, сумно й гірко, вартість його безсумнівна. Свіча пам’яті по невинно убієнним голодом буде горіти вічно в серці кожного українця.
Серед трагічних ювілеїв варто згадати 90-і роковини з часу подвигу Героїв Крут. Мистецько-патріотичне дійство занурювало слухачів у вихор болю, страждань, підводячи їх до фатальної межі, за якою – геройська смерть зовсім молодих людей. По-різному можна трактувати ідею самопожертви, але не можна переоцінити її повчально-трагічного контексту.
В масовій роботі бібліотеки присутня військова тематика, пов’язана з Великою Вітчизняною. Ця тема завжди актуальна. Зараз мало говорять про патріотизм, а саме трагічні й героїчні сюжети Великої Перемоги сприяють вихованню любові до батьківщини, поверненню до славних традицій минулих поколінь.
До храму будь-якої науки можна проникнути лише через ворота мови. І хоч мовна війна безкровна, але жертви є, і великі. Тому великого значення набувають відзначення Дня української писемності та мови. Зустріч із З.О. Діденко – головою міського товариства "Просвіта" – мала назву "А мова, мов бездонна криниця..." і супроводжувалась демонстрацією фільма, емоційними виступами небайдужого студентства. Захід "Мова – душа народу" готувався спільно з кафедрою української філології. На ньому підбили підсумки конкурсу плакатів і стінгазет, присвячених мові. Були вірші, гуморески, сценки з п’єс, народні пісні. Вечір завершився врученням призів і подарунків переможцям конкурсу. Традиційними стали й святкування Дня рідної мови. Окрасою одного з них були сцени з "Кайдашевої сім’ї" І. С. Нечуя-Левицького у виконанні студентів групи ПР–03–1. Попри те, що улюбленим словом наших мас-медіа стало слово "криза" (світова, політична, економічна), ми переконалися в тому, що немає кризи мови. Є криза любові до неї. І в той час, коли половині мов світу загрожує знищення, ми повинні плекати українську мову, бути постійно на варті її чистоти, збагачувати її всебічно, утверджувати красу рідної мови скрізь: вдома, на роботі, в автобусі–тролейбусі, на вулиці, в товаристві друзів.
Справжнім святом української мови стала година поезії "Голос ніжного серця", присвячена В. Сосюрі. Любовна лірика поета знайшла відгук у юних душах. Лукавлять ті, хто кажуть, що в нашому прагматичному житті немає місця поезії. Це не так – я вже багато років переконуюся в цьому на власному досвіді. І справа не тільки в простоті і доступності віршів В. Сосюри. Юним потрібні і О. Блок, і В. Стус, і А. Ахматова, і Й, Бродський, і Л. Костенко. Поезія завжди на часі, бо вона визволяє й рятує, дає насолоду почуттям і розумові. І тому ми майже щорічно відзначаємо таке непомітне й негучне, зовсім не пафосне, але дуже щире свято, що зветься Всесвітній день поезії.
До січневого ювілею В. Сосюри приєдналися і заходи, присвячені 70-річчю двох поетів-бунтарів – В. Висоцького і В. Стуса. Різна доля у поетів. Не можна навіть порівнювати дні їхнього перебування на землі. Але обидва поети залишили нам своє бачення суті життя в честі, совісті, людяності. Своєю поезією вони вчили бути вільними всюди і завжди.
Сучасна молодь має навчатися любові до матері й Батьківщини на творах В. Симоненка. Він, бувши співцем чарівної краси України, своє коротке життя, 28 років, прожив чесно й гідно. Відкрито й гордо ніс він звання народного поета, "витязя молодої української поезії". Митець самовіддано любив рідну землю і славний козацький рід; вся його творчість пройнята духом любові до матері й палкого патріотизму. Тому таким актуальним і потрібним був ювілейний захід "Я для тебе горів, український народе...".
Ми завжди вплітаємо реальні події сьогодення в контекст нашої співпраці зі студентами. Був телепроект "Великі українці", який мав широкий резонанс у суспільстві. Ми вирішили продовжити тему нашим есе "Слідами одного телепроекту. Зовнішня політика Ярослава Мудрого. Політичні шлюби Ярославен". Можливо, хтось вважає, що захід про політику – це обов’язково щось нецікаве й нудне. У нас були не марудні розумування й не сухі слова, а зворушлива розповідь про українок, котрі були королевами Швеції, Норвегії, Франції, Угорщини. Цікавим заходом з баготолітньою історією виявилася година-есе "Вінстон Черчілль. Найдовша політична кар’єра". 64 роки в політиці з прожитих 90! Черчілль став цілою епохою, символом британського духу й опору. Неперевершений майстер афоризму, блискучий оратор, лауреат Нобелівської премії з літератури, він був запеклим антикомуністом. І зараз сер Вінстон Черчілль може бути прикладом для наслідування в різних галузях і сферах людського життя. Ця суперечлива й харизматична особистість не лише нагадує нам про славне минуле Англії й світу, а й звернена до нашого сьогодення.
У найромантичнішу пору року – пору краси, кохання – ми традиційно святкували "Французьку весну". Сектор популяризував серед читачів вишукано-екзотичну культуру Франції. До низки заходів, присвячених дням Франції у місті Хмельницькому, бібліотека додала й свої. Відкривав цикл урок-есе "Друзі звали його Сент-Ексом" про Антуана де Сент-Екзюпері, який став героїчною легендою країни. Наступного року це була ескадрилья "Нормандія–Неман". 140-річчя від дня народження Марії Кюрі ми відзначили не академічною лекцією про досягнення славетного фізика й хіміка, а ніжною, ліричною розмовою з душею, яка носила назву "Квіти для Марії". Перша і єдина жінка двічі лауреат Нобелівської премії викликала у молоді надзвичайний інтерес і повагу своєю відданістю науці й високими моральними якостями. А через рік вражав читачів величчю і могутністю лицар Франції Віктор Гюго. Особливою окрасою цих заходів була французька мова. Студенти читали твори мовою оригіналу, що викликало зазвичай шквал позитивних емоцій та аплодисменти.
В різні роки в бібліотеці діяли клуби цікавих зустрічей і любителів поезії, працював у вітальні музичний кіоск. Клуб цікавих зустрічей існує і нині. Надовго запам’яталися зустрічі з письменниками В. Горбатюком, М. Федунцем, М. Мачківським, І. Іовом, Г. Пагутяк. Про гармонію думки і слова засвідчила зустріч з "княгинею риторики" Г.М. Сагач. Приємні спогади залишились від зустрічей з художниками О. Скорупською, Е. Міляром. До речі, з грудня 2005 р. літературна вітальня бібліотеки прикрашена картинами Е Міляра, які художник подарував університету. Члени клубу любителів поезії під час засідань не тільки аналізували твори класиків, а й виносили на суд слухачів власний доробок. Клуб "Подільські криниці" залишив по собі багато позитивних вражень від спілкування з Володимиром Олійником, Надією Пукас, Петром Малішем, Анатолієм Ненцінським.
Впродовж декількох років ГПФ замовляв педагогічну годину "Сум і надія Януша Корчака". Корчак був з тих диваків, про яких за життя розповідають анекдоти, а після смерті – легенди. Двері вагона, який ішов до газових камер Треблінки, зачинились, а легенда, ніби птах, ударившись об зачинені двері, полетіла над світом жалобним відлунням по невмирущості людського духу. Майже десятиліття живе захід з інтригуючою назвою "Великий дилетант, або Три життя однієї людини", який присвячено Генріху Шліману. Німець за народженням, американець за паспортом, росіянин за комерційними зв’язками, грек за пристрастю і авантюрист за покликанням, – Генріх Шліман, хай і з великими застереженнями, заслужив право називатись першовідкривачем гомерівських міст.
Цикл "Сторінки призабутої спадщини" розповідав про долю багатьох українських творців, діяльність яких з тих чи інших причин не дуже популярна в наш час. Літературознавчі читання цього циклу "Леонід Глібов: позитиви, негативи, маски", "Пекельні кола Тодося Осьмачки" запам’яталися надовго. Цикли "Відкриття імені", "Абетка відомих імен", "Жіночі голоси української літератури", "У храмі муз" витримали випробовування часом і користуються попитом донині.
Годі й згадати, бодай побіжно, всі проведені сектором заходи. Були успіхи й поразки, були заходи, що надовго залишили по собі приємний спомин, а були й такі, які, раз провівши, більше не хотілося повторювати. На кращих заходах слово бібліотекаря не тільки несло інформацію, а й хвилювало, дивувало, захоплювало, інтригувало. Кожне спілкування з аудиторією – це згусток емоцій, думок, закликів, попереджень. І майже завжди – це трішечки інтелектуальна провокація. Під час ретельно підготовленого та вдало проведеного заходу робляться десятки посилань на ті чи інші джерела, і це має сприяти формуванню сталого інтересу до читання, якщо, звичайно, взагалі можливо "спровокувати" залучення до книги. Найголовніший принцип усіх заходів у галузі пропаганди читання – неформальність. І це зрозуміло: будь-яка репресивна дія призведе до зворотнього результату.
Сектор весь час перебуває у пошуку нових форм роботи. Заходам притаманні наукова новизна і жвавий виклад матеріалу. Стереотипні уявлення про те, що класика нудна й нецікава намагаємося розвіювати вдало підібраними матеріалами і схвильованим, щирим словом, яке йде від душі. Студенти під час заходу не стільки вивчають предмет, скільки живуть на ньому. Ми постійно спонукаємо їх до самоосвіти. Ліричні відступи та гумор – необхідні елементи спілкування, що допомагають підтримувати активність, знімати розумову втому та напруження.
Справ великих і малих, виставок, творчих зустрічей і наукових конференцій впродовж багатьох років і не перелічити. А за ними – тепло людських сердець і спроба хоч якось вплинути на формування духовного світу читачів. Кращий захід ще не проведено. Все попереду. Ми перегорнемо ще не одну сторінку енциклопедії життя, яка обпече нас вогнем пристрастей, болем нерозділеного кохання, почуттями світлими й вічними і подарує велику естетичну насолоду.
Весняними водами збігає рік за роком. Чимало змін сталося за цей час. Міняються користувачі бібліотеки, змінюємось ми і світ навколо нас. Сповнені надій та планів, відзначаємо 50-річчя НБ ХНУ. Приємна дата, та ми далекі від думки, що вершину вже взято. Ювілей – стан робочий. Нас чекають випробовування буднями. Попереду багато задумів, планів. Зберігаючи традиції, сектор продовжує шукати нове в безмежному книжковому просторі. Ми намагаємось ламати стійкі стереотипи стосовно непотрібності й застарілості масової роботи. І пишемо надзвичайно просту й насичену непідробними почуттями історію. |