|
Великосельська О.М., Психологічні особливості індивідуального спілкування в бібліотеці
"Сама суть библиотечной работы —
не в книге, и не в ее даже самом великолепном
содержании, а в читателе. Будь прежде всего
психологом и лишь затем библиографом, а не наоборот"
Н.А. Рубакин.
Сучасний світ вступив у нове століття – століття інформації, нових наукових знань, нових інформаційних технологій та освіти. Зросла роль спеціальних інститутів, відповідальних за накопичення і розповсюдження значимої інформації. Все це відкриває перед сучасними бібліотеками не тільки великі можливості, а й ряд проблем, до вирішення яких не всі готові. З одного боку, збільшується потік інформації, і сучасні технології накладають певну відповідальність на бібліотечних фахівців за виховання інформаційної культури користувачів, що передбачає вільну орієнтацію в сучасних джерелах інформації, навички роботи з комп’ютером і оргтехнікою, оволодіння культурою спілкування і читання. Значно розширюється бібліотечна сфера у мережевому середовищі, що призводить до зростання значення віртуального спілкування. Все це характеризує бібліотекарів позитивно. З іншого боку, зростає роль традиційного спілкування, яке відповідає сутнісній потребі особистості в неопосередкованому контакті, і в бібліотеках воно стає все більш важливим і нині є пріоритетним. Адже сучасні бібліотеки — не тільки центри збереження і розповсюдження інформації, але й осередки міжособистісного спілкування. Книгозбірням потрібен спеціаліст, який володіє високим рівнем культури спілкування. Проблема бібліотечного спілкування в останній час приваблює бібліотечних теоретиків та практиків. У науковій літературі слово "бібліотекар" тлумачиться, як "посередник між книгою і читачем" . У дійсності ця професія вміщує набагато більше. Бібліотекар — це людина, що забезпечує високу якість доступу інформації до користувача, але також виступає як чуйний, уважний вихователь і освічений, досвідчений керівник у світі літератури. Освітня та бібліотечна фахова діяльність мають одне коріння процесів спілкування, яке базується на гуманістичному підході до взаємодії в комунікативних суб'єкт - суб'єктних взаєминах: "учитель-учень", "бібліотекар-користувач". Дихотомічність процесів спілкування у бібліотечних працівників забезпечується гуманістичним підходом до всіх процесів, які потребують взаєморозуміння. Втім, варто подивитись на цю проблему і дещо ширше. Як слушно зазначає М. Поплавський, "спілкування - це спосіб вираження думок, характерна манера поведінки, метод діяльності". С.А.Єзова в статті "Бібліотека — центр людського спілкування" вперше робить спробу показати бібліотеку як центр людського спілкування, розкриває різні аспекти соціального значення спілкування в бібліотеці. Бібліотекам сьогодні вдається стати центрами людського спілкування, тому що вони орієнтовані в своїй діяльності на багатоманітність потреб і зацікавленість людей в інформації, знаннях, спілкуванні з урахуванням різнопланових факторів: гендерного підходу, вікових, психологічних особливостей, стану здоров'я, віросповідання, професійних особливостей. За рахунок розширення сфери бібліотечного спілкування, підвищення його якості бібліотека зможе підвищити соціальний престиж, привабливий образ для реальних та потенційних користувачів. Так, серед новацій в діяльності бібліотек Німеччини фахівців відзначають їх перетворення в центри спілкування, де діти контактують з однолітками, бібліотекарями, психологами. Спостерігається тенденція трансформації деяких відділів бібліотеки в центри спілкування в Росії, що обумовлюється нагальною потребою різних категорій читачів в спілкуванні. Однак бар'єром діалогічної взаємодії в суспільстві, в тому числі в бібліотеках, є перш за все низький рівень культури спілкування сучасників. Ділове бібліотечне спілкування забезпечує всі елементи взаєморозуміння, вироблені у процесі ділової комунікації. Стиль бібліотечного ділового спілкування є результатом великої цілеспрямованої праці колективів бібліотек у більшості випадків не одного покоління бібліотекарів. Дослідження цієї важливої проблеми сучасного бібліотекознавства, спілкування бібліотекарів і читачів, розпочалося в Україні тільки у 80-х роках ХХ століття. Саме тоді до бібліотечного обслуговування стали підходити як до комунікаційного процесу. Роботи білоруських, російських, прибалтійських колег дали змогу визначити особливості взаємодій і взаємовідносин бібліотекарів і читачів. Так, завдяки соціально-психологічному аналізу процесу спілкування відпала функція керування читанням, яку раніше було покладено на бібліотекаря. Найбільших успіхів інтеграція бібліотекознавства і соціальної психології досягла в США, Великобританії та країнах Північної Європи, де цей процес розпочався ще п'ять десятиріч тому. Це пояснюється, по-перше, відсутністю заборон на соціально-психологічну науку, по-друге, великими можливостями щодо застосування досягнень, нагромаджених базовою наукою, спеціалістами тих галузей, які пов'язані із тонкими матеріями — стосунками людей. На сучасному етапі проблема бібліотечного спілкування продовжує активно розроблятися, але вже на основі співпраці з читачем, як фактор оптимізації обслуговування, підвищення його продуктивності. У цьому напрямі працюють бібліотекознавці С.Єзова (досліджує проблему культури спілкування та її формування), С.Матліна (розглядає бібліотечне обслуговування як діалог), Є.Смоліна (вивчає спілкування в межах індивідуальної роботи з читачами), Л.Красинська (психолого-педагогічний аспект професійного спілкування бібліотекаря), І. Мейжис (розробляє питання бібліотечного спілкування: його перспективну, інтерактивну та комунікативну сторони ) та ін. Нові часи ставлять нові вимоги до сучасного бібліотекаря. Сьогодні спілкування в бібліотеці набуває нового змісту: це не лише бесіда бібліотекаря з читачем у процесі видачі та повернення книг, а й специфічний комунікативний фон усієї інформаційно-бібліотечної діяльності. І для цього необхідно ефективно організовувати роботу з читачами, враховувати їх вікові та індивідуальні особливості. Це потребує від бібліотекаря знання певних виховних моментів у діяльності бібліотеки. Адже більшість форм виховної діяльності ґрунтується на особистісних психолого-педагогічних моментах спілкування, а вони, як відомо, побудовані на принципах виховання. Бібліотекар допомагає читачу у виборі та роботі з книгою, пошуку і поясненні невідомих йому фактів, сприяє інтелектуальній людській діяльності. Спілкування розглядається як процес і вияв діалогічності стосунків, характерних для всіх аспектів бібліотечної справи. Необхідно підкреслити, що більш за все потребує поліпшення практика спілкування: бібліотекарі не завжди здатні побудувати довірливу розмову, привернути увагу читача, не кажучи вже про справжню майстерність спілкування. Це - одне зі стрижневих питань, від вирішення якого залежить поширення в суспільстві думки про сучасну бібліотеку та бібліотекаря. Читач і бібліотекар це, насамперед, особистості, вивчення яких спирається на соціальну психологію та психологію особистості і групи. Усвідомлення цього є основою як у вивченні читача, читацької психології, так і в дослідженнях постаті бібліотекаря, при створенні бібліотечної професіограми тощо. З точки зору психології, бібліотечна діяльність читача як один з видів діяльності людини складається з потреб, мотивів, інтересів, установок, що входять до читацької спрямованності (психології читача), на базі якої формується мета діяльності. Далі йдуть засоби досягнення мети, результат діяльності, оцінка. Задоволення інформаційних потреб користувача в бібліотеці передбачає активну взаємодію бібліотекаря та читача як партнерів. Уміння бібліотекаря спілкуватися, вести діалог визначає ефективність бібліотечного обслуговування. Що стосується наукової бібліотеки, то, на думку Е. Шапіро, спілкування бібліотекаря з користувачами інформації є тим важливим, а часто і єдиним стиком, за допомогою якого здійснюються контакти бібліотек з рештою ланцюгів різних підсистем "наука - техніка - виробництво". Знання та розуміння психології читача важливе для діяльності бібліотекаря, оскільки від їх врахування залежить задоволення читацьких потреб, ефективність використання ним бібліотечних каталогів, картотек, бібліотечна діяльність читача в цілому. Психологія читача та психологія бібліотекаря перетинаються з психологією особистості, а остання дає особистісний підхід до методологічних основ бібліотечної психології. Психологія читача пов'язана з бібліотечною діяльністю читача, яка взаємодіє з професійною діяльністю бібліотекаря. На сьогодні найдоцільнішим є розгляд таких складових системи, як бібліотечна діяльність читача (в якій відображається діяльнісно-особистісний підхід: спрямованість особистості, її діяльність тощо), суб'єкт-суб'єктна взаємодія бібліотекаря та читача (спілкування між бібліотекарем та читачем), і психологічні вимоги до професійної підготовки бібліотекарів (випливають з ланцюга: психологія бібліотекаря, професійна діяльність бібліотекаря, спілкування бібліотекаря та читача тощо). Читач та бібліотекар - особистості (гуманістичний та особистісний підхід), тому, досліджуючи їх, необхідно усвідомлювати, що кожна людина неповторна і здатна до самовдосконалення, має певну спрямованість (потреби, мотиви, інтереси) та самосвідомість. Особистість формується і виявляється в діяльності. Діяльнісний підхід допомагає проаналізувати діяльність читача в бібліотеці, процес спілкування між бібліотекарем та читачем, а також висунути вимоги до професійної підготовки бібліотечних працівників Психологія людини та її діяльності змінюється з розвитком суспільства. Інформатизація суспільства і розбудова держави впливають на психологію читача та бібліотекаря, змінюють їх діяльність (яка стає більш автоматизованою та комп'ютеризованою), а процес спілкування поступово позбувається тоталітарної ознаки тощо. Саме з таких позицій розглядаються психологічні особливості бібліотечного обслуговування, зокрема особистісний фактор у цьому процесі. Мистецтво спілкування - це і праця, і талант, і творчість. Особистість бібліотекаря – головне в індивідуальному бібліотечному обслуговуванні. Можна скільки завгодно говорити про те, як правильно будувати систему бібліотечного обслуговування, можна добре знати його принципи, форми й методи, але нічого не вийде, якщо бібліотекар, який щодня стикається із читачем, не любить людей. Г.П.Фонотов у книзі "Такий він, бібліотекар" (М., 1997) сказав: "...На спілкування із читачами потрібно ставити найбільш кваліфікованих, ерудованих співробітників, досвідчених, що розуміються й на книжковому світі, й на людських душах, справжніх інтелектуалів". І далі: "Він, читач, судить про усіх нас, бібліотекарів, по тих конкретних особах, з якими зустрічається на "видачі". Інформаційними технологіями не можна відкинути традиційні форми спілкування. Характер взаємин читач-бібліотекар нині носить паритетні, суб’єкт-суб’єктні відносини, що потребує більш високого професіоналізму, найпильнішої уваги. Разом з тим мало хто замислювався про те, що робота з людьми — це сфера підвищеного ризику і, як показують спеціальні дослідження, найвищих психологічних навантажень. Тому працювати в бібліотеці "показано" не кожному охочому. А що робити, коли спілкування вже "не в радість", як говориться, або далеко не та "розкіш", про яку в свій час писав Антуан де Сент-Екзюпері, а повсякденна інтенсивна праця з постійними енергетичними перевантаженнями та емоційними витратами? Відомо, що найбільш яскраво всі "гострі кути" спілкування і взаємодії проявляються в сфері обслуговування. Співробітник, недостатньо підготовлений до постійного контакту з людьми, може нашкодити не тільки навколишнім, але й самому собі. Бібліотечним співтовариством розроблена "Етика бібліотекаря", що містить правила поведінки співробітників бібліотеки, які працють із читачем. Етика бібліотекаря включає такі аспекти: етику спілкування в бібліотеці, риторику бібліотекаря, етику слухача, бібліотечний етикет,демпатичність (вміння уловлювати настрій людини, вірно виявляти його очікування, співпереживати їм), красномовність (вміння переконувати). Корисно оволодівати навичками психоаналізу, щоб остерігати себе від стресових ситуацій. Для цього потрібні психоаналітичні якості — самоконтроль, самокритика, самооцінка вчинків, а також фізична витривалість та натренованість, аутотренінг, вміння перемикатися та керувати своїми емоціями. Ці якості потрібно постійно в собі розвивати. Професія бібліотекаря, як і професія педагога, журналіста, актора вимагає майстерного володіння мовою. В умінні професійно пропонувати книги, переконувати, вести дискусію бібліотекар виявляє свої здібності, інтуїцію, особистий досвід. Проте працівнику бібліотеки необхідені також і деякі спеціальні знання, зокрема, в галузі риторики. Риторика є тією наукою про слово, що вчить мистецтву переконувати, впливати на розум і серце людей, надихати та спонукати до дії. Слово має велику силу, воно несе в собі певну запоруку успіху в житті. Володіння словом вимагає від промовця опанування спеціальними правилами та зразками. Людина, що володіє правилами риторики, може знайти у бесіді або дискусії потрібне слово, здатна довести свою правоту, захиститися від мовної агресії. Ніщо і ніколи не замінить живої людської мови. Живе слово не тільки дає знання, розкриває очі на речі та явища, а й бере за серце, пробуджує волю. У бібліотеці існує своя специфіка мовного спілкування, що виявляється в індивідуальних і масових формах обслуговування читачів. В індивідуальній роботі з читачем використовуються прийоми так званих "переходів" від відомих фактів до складніших проблем. Бібліотекар пропонує книгу або привертає увагу до певного твору відповідною цитатою, провокуючим афоризмом, звертає увагу на книжкову графіку, ілюстрацію. Найбільш ефективною є діалогова форма спілкування бібліотекаря з читачем. Чи то промовець виступає з повідомленням у ролі інформатора, чи то здійснює довідкову роботу - він має заздалегіть уявляти, враховувати і культурний рівень аудиторії. Мова відбиває характер, індивідуальність, силу думки, її глибину. Вона дозволяє донести свої думки до читача. Спілкування в умовах бібліотеки передбачає можливість раціонального й емоційного впливу на аудиторію. Для виступу перед великою аудиторією неабияку роль відіграють певний зміст і тон, а також виразний голос й уміння володіти ним. Голос, його інтонації відображають почуття та спрямування думок, ставлення до слухача, - це є могутнім фактором у спілкуванні бібліотекаря з читачем. Риторика є частиною мистецтва спілкування, що розвиває здібності промовця. Згадані питання поки що не вивчені у системі й мають бути у полі зору бібліотекознавства. Тому бібліотекар не завжди здатний побудувати довірливу розмову, привернути до себе читача. Інколи оратор буває не досить тактовним, не завжди може відчути нюанси настрою аудиторії. Все це призводить до недовіри у ставленні читача до бібліотекаря, що, звичайно, шкодить іміджу бібліотеки. Мистецтво спілкування є не лише важливим, але й входить до комплексу професійної придатності бібліотекаря. Культура спілкування бібліотекаря із читачем є складовою частиною створення комфортної обстановки в бібліотеці. При цьому цінується добре ставлення до читача, що означає людяність і привітність персоналу, занепокоєння комфортністю користування бібліотекою, довіра до користувача. Література
|
||||
|
||||