Виховна та просвітницька діяльність бібліотеки вищих навчальних закладів (на прикладі роботи бібліотеки ХНУ) Лєдєньова Н.Д.,
Термін "виховання" походить від слова "ховати" в розумінні оберігати, убезпечити від небажаного впливу. Може виникнути питання, а від чого потрібно (і чи потрібно) оберігати молоду людину, у якої за плечима 17-18 років родинного й шкільного виховання?головний бібліотекар сектора просвітницької роботи НБ Хмельницького національного університету На початку 90-х років минулого століття на хвилі загального піднесення й стрімкої демократизації суспільного життя у багатьох ВНЗ, відмовляючись від системи комуністичного виховання, яке у більшості своїх положень дійсно не відповідало інтересам людини й суспільства, незалежної Держави, ліквідували виховну систему взагалі, мотивуючи це тим, що, мовляв, студенти — дорослі люди і в демократичному суспільстві вони мають право на вільне самовизначення, вибір поведінки, дотримання моральних норм. Але вже перші роки такого стану показали, що юну, малодосвідчену, психоемоційно нестійку особистість є від чого "ховати", оберігати і захищати: від пияцтва, наркоманії, злодійства, моральної розбещеності, низькопробного маскульту, згубного впливу потужних потоків бруду і сміття окремих засобів масової інформації, особливо телебачення. І нині назва "вищий навчальний заклад" недостатньо відображає своє функціональне призначення. Заклад вищої освіти — це установа, метою якої є продовження едукації молодої людини: виховання, формування, становлення, розвитку, навчання. Термін "едукація" означає "виведення", "вирощення" (від лат. educate від ex-duco — "виводжу"), тобто виховання всебічно розвиненої, гармонійної особистості, "виведення" її на високий загальнолюдський культурний рівень, соціалізацію у якісно нових умовах. В останні три століття у цивілізованих країнах тривала освітньо-дидактична революція. У системі едукації людини основні зусилля (соціально-педагогічні й економічні) спрямовувалися на розв'язання освітніх завдань. У результаті виник розрив, суперечність між високим рівнем розумового і морально-духовного виховання. Головна вада педагогіки попереднього періоду полягає в тому, що освіта, оволодіння великим обсягом наукових знань випереджували і нині випереджують рівень вихованості особистості. Цей перекіс таїть у собі загрозу прогресивному поступальному розвитку людства, існуванню цивілізації. Завдання полягає в усуненні цієї вади, у зміні пріоритетів: виховання, педагогіка, науки про людину мають стати визначальними чинниками людської діяльності. Тому проблема виховання людини, підготовка її до життєдіяльності в інформаційно-технологічному, науковому суспільстві і, зокрема, в умовах ноосфери набуває світового масштабу, глобальної, першочергової значущості. За своєю метою виховання має бути спрямованим на формування всебічно, гармонійно розвиненої особистості, а за змістом — базуватися на національних і загальнолюдських морально-духовних цінностях. Виховання — процес складний, довготривалий, неперервний. Тому помилково думати, що процес виховання людини завершується закінченням загальноосвітньої школи. Скільки людина живе, стільки вона й зазнає виховних впливів. Молода людина, яка після закінчення загальноосвітньої школи здобуває професійну освіту у ВНЗ, обов'язково повинна бути включена в систему виховного впливу на відповідному рівні. Розпочатий у родині, дошкільній установі, у школі процес національного виховання логічно й органічно має бути продовжений у вищій школі. Для нинішньої української системи виховання потрібний тривалий час і напружена робота, аби остаточно сформулювати національний виховний ідеал XXI ст., усвідомити його сутність і втілити в життя. Але безперечно, що національне виховання нині має пронизувати всі аспекти навчально-виховної роботи вищого навчального закладу. На певному етапі виховання життєві обставини потребують від людини володіння відповідними нормами поведінки. Колишні учні, а нинішні студенти перших курсів розпочинають свою життєдіяльність у новій для них ситуації (нова форма організації навчання, зміна місця мешкання, нове оточення, особливості спілкування, та ін.). Важливе місце у структурі виховання займають почуття. Почуття — це стійке емоційне ставлення людини до явищ дійсності, що відображає значення цих явищ у зв'язку з її потребами і можливостями, вищий продукт розвитку емоційних процесів. Почуття є джерелом багатства і глибини поведінки людини. Вони сприяють трансформації певних дій особистості зі сфери розумового сприймання у сферу емоційних переживань, що робить їх стійкими, сприяють активізації психічних процесів. Згадаймо, як поезія, музика, образотворче мистецтво, впливаючи на емоційну сферу людини, сприяють формуванню почуттів і благородних діянь. Саме почуття є суттєвою передумовою переконань, що виражають інтелектуально-емоційне ставлення суб'єкта до будь-якого знання як до істинного (чи неістинного) через єдність доведення й віри. Формування переконань — тривалий і складний процес, що потребує зусиль. Справа в тому, що в процесі формування переконань постає чимало перешкод: система стереотипів (чутки, упередження, забобони, звички); пласт знань (істинних, неістинних); шар власних інтересів. Трапляється так, що чим доросліша людина, тим цих перешкод більше, вони стійкіші, а тому і долати їх важче, складніше "добиратися" до центру кори головного мозку, де відбувається усталеність переконань. Переконання, які грунтуються на істинних знаннях, виступають, з одного боку, своєрідним мотивом діяльності, з іншого — стрижнем поведінки особистості. Висловлюючись образно, питання справжнього виховання людини і є питанням формування у неї "психологічного хребта". Немає його — і перед нами безвільна особистість, яка позбавлена власного "Я", легко піддається стороннім впливам. Якщо сформовані почуття і переконання, то через спеціально організовану діяльність формуються уміння і навички поведінки. І хоча значна частина умінь і навичок має бути сформована в дитинстві, проте і в студентські роки варто приділяти увагу цьому компоненту виховного процесу. Із здобуттям Україною незалежності в 1991 р. були визначені нові програмні завдання національного виховання. Вони зафіксовані в низці державних документів — Державній національній програмі "Освіта" ("Україна XXI століття"), Концепції національного виховання, Національній доктрині розвитку освіти та ін. "Головна мета національного виховання, — зазначено в Державній національній програмі "Освіта", — набуття молодим поколінням соціального досвіду, успадкування духовних надбань українського народу, досягнення високої культури міжнаціональних взаємин, формування у молоді, незалежно від національної належності, особистіших рис громадян Української держави, розвиненої духовності, фізичної досконалості, моральності, художньо-естетичної, правової, трудової, екологічної культури" (Державна національна програма "Освіта" ("Україна XXI століття"). — К.: Райдуга. 1994. —С 15.) Як бачимо, у Національній доктрині розвитку освіти актуальні тенденції моделювання програми виховання людини визначені на новому рівні. У вищих навчальних закладах мають створюватися оптимальні умови для задоволення різноманітних суспільно позитивних і корисних потреб молодої людини. Якщо цього не робити, то вона задовольняє їх за межами прийнятної культури, вдаючись до сурогатів, аморальних засобів. Немає єдиної думки щодо необхідності спеціальної виховної роботи зі студентами. Тут панує широкий спектр підходів — від категоричного заперечення аж до введення посад вихователів у студентських гуртожитках. Істина, як і в більшості випадків, знаходиться десь на перетині крайніх підходів: не треба нав'язувати студентові примусове формування у нього рис і якостей, які є доцільними з погляду суб'єктів виховання (викладача ВНЗ, держави). Важливо створити такі умови для соціалізації, самостановлення, саморозвитку студента, за яких у нього б вироблялися позитивні, затребувані суспільством якості, риси, здатності. Необхідно створювати таку атмосферу в студентському середовищі, так надавати ненав'язливу дружню допомогу, впливати на дії і психіку, щоб у студентів формувалися потрібні в першу чергу їм особистісні якості й властивості: об'єктивна самооцінка, уміння ладити з оточуючими, свідоме ставлення до навчання тощо. У процесі виховної роботи часто, виникає проблема з засобами впливу, які негативно діють на особистість молодої людини: низькопробні фільми, телевізійні передачі, гірші зразки явищ масової культури, негідна поведінка окремих людей та ін. Ізолювати людину від такого негативного впливу практично неможливо. Тому вихід вбачається в тому, щоб, по-перше, формувати якомога раніше у кожної особистості стійкі переконання в доцільності діяти відповідно до раціональних моральних норм, які б чинили опір, несприйняття негативних впливів; по-друге, стосовно конкретних негативних дій формувати критичне ставлення до них. (Кузьмінський А.І. Педагогіка вищої школи: Навч. посіб. —К.: Знання, 2005. —486 с.) Бібліотека вищого навчального закладу є не тільки засобом ' забезпечення доступу студентів до знань та інформації, але і просвітницьким осередком, який сприяє вихованню гармонійної, морально досконалої особистості, відкритої до інтелектуального та творчого розвитку. Через художнє слово, музику і живопис, через постійне спілкування з літературою книгозбірня, як центр інтелектуального життя не лише університету, а й міста, багато робить для підвищення загальної культури студентської молоді. Багато років поспіль у науковій бібліотеці Хмельницького національного університету діє літературна вітальня. Саме тут проходять мистецькі години й поетичні композиції, вернісажі й години музики, читацькі конференції та альманахи подорожей. Останніми роками відбулось певне зміщення акцентів. На зміну пафосним композиціям, сухим лекціям прийшли такі форми роботи, як вечір-вікторина "Гортаючи сторінки "Кобзаря", година-екскурс "Сім чудес світу", урок-концерт "Едіт Піаф — співуче серце Франції", "Як учили наші предки: актуальний діалог на теми моралі"; цікавий урок з економіки "Адам Сміт. Портрет неуважного професора"; година педагогічних роздумів "Під прапором надії Януша Корчака", огляд-пошук "Таємниче золото конкістадорів. Великі географічні відкриття" та "Історія грошей. Мистецький аспект" тощо. Проведенням заходів опікується сектор просвітницької роботи, у якому трудяться фахівці своєї справи, люди з покликанням та широкої ерудиції. Для посилення емоційного впливу на слухачів під час просвітницьких заходів застосовують художнє облаштування приміщення, відеоматеріали, слайди, музичний супровід. Соціального значення набуває формування у молоді позитивного ставлення до національних і загальнолюдських цінностей. Бібліотека ХНУ спрямовує свою роботу саме у цьому руслі. Просвітницькі заходи запрошують студентів до співпраці і співтворчості, бо змістовне спілкування - завжди творчість, що збагачує їх внутрішній світ. 2007 рік було оголошено Роком української книги. Бібліотека впродовж року пропагувала кращі зразки українського красного письменства. Саме оголошення Президентом України 2007 року Роком української книги надихнуло працівників сектору на створення нових цікавих проектів. Так, наприклад, в рамках Року української книги було проведено літературознавчу годину "В ній мрія красная цвіла...", присвячену 125-річчю від дня народження Х.О. Алчевської (1882-1931), письменниці, перекладача, педагога. Як відкриття прозвучали її вірші українською та російською мовами, уривки з її прози, з її спогадів. Адже жодному з присутніх на цьому заході її ім'я було зовсім незнайомим. Вихід її "Творів" затримався більше ніж на півстоліття. Бібліотекарі не просто дали інформацію про твори чи розповідали біографію, а намагались збагатити духовний світ студентів багатствами, носіями якого є твори Х.О. Алчевської. Спонукали слухачів до роздумів, хотіли, щоб вони засвоїли таку просту і разом з тим складну річ: вдячна пам'ять строку давності не має. Вивчення біографії письменника має певний стереотип. Навчальна методика не дає змоги побачити автора як живу людину, студенти уявляють лише абстрактну постать, що "залишила багато творів для вивчення". А працівники сектора просвітницької роботи представляють митця, заінтригувавши читачів якимось примітним епізодом з його життя: це може бути, наприклад, трагічна історія вірша "Любіть Україну" (В. Сосюра), нерозділене нещасливе кохання до польської панянки (І. Франко), двотижнева "одіссея" одинадцятирічного Григора Тютюнника в 1941р. тощо. Тому такі заходи, як "Солов'їна далечінь Володимира Сосюри", "Іван Франко відомий і невідомий", "Великий людинознавець Григір Тютюнник" мали схвальні відгуки як студентів, так і викладачів. Так, до Міжнародного дня рідної мови двічі проводилася літературознавча година "Великий людинознавець". Художній світ Григора Тютюнника (1932-1980) — це і світ живого народного слова, і авторова літературна мова. Народно-розмовні монологи чи діалоги героїв не мають жодних ознак "літературності", вони напрочуд життєві. Підслухані автором слова, окремі діалектизми чи новотвори з'являються без будь-якого нальоту навмисності, органічно. Тому розмова про Григора Тютюнника — людину, яка плекала цю мову, яка створила саме українською мовою шедеври світової літератури, дуже підходила для проведення в рамках Дня рідної мови. Студенти із задоволенням слухали мовні перлини Григора Тютюнника, розуміючи, що він був винятково національним митцем, який зміг в своїх творах сказати щось таке, без чого важко осягнути націю, народ в історії. У Всесвітній день поезії, 21 березня 2007р., в літературній вітальні відбулося засідання клубу цікавих зустрічей. Віталій Міхалевський подарував всім шанувальникам поезії своє небайдуже слово. Його вірші — це згусток емоцій, переживань, думок. Вони спонукають до роботи розуму і серця, збуджують уяву, дають світле потрясіння ніжності. Творча зустріч з місцевим поетом, до речі, викладачем нашого університету, ще раз переконала присутніх в тому, що поезія в сірому плині буднів не зникає, вона лише видозмінюється, як змінюється все на світі в процесі безперервного розвитку. Щороку, звітуючи, ми обов'язково аналізуємо якість заходу чи заходів, присвячених Шевченківським дням. Кожен українець з дитинства і до схилу літ перебуває у світі образів Т.Г. Шевченка, черпає із скарбниці його дум силу і снагу для життєвої дороги. Цього року був започаткований цикл годин-роздумів "Забуті побратими Кобзаря". І ось чому. Щоб ми не казали, а людину людиною робить оточення. Не можна пізнати справжнього Шевченка, не знаючи про його побратимів, друзів, недругів. Одним із перших петербурзьких друзів поета, який певним чином визначив його долю, був Іван Сошенко. То ж ким був він, той Соха про це і повідав студентам урок-роздум, присвячений 200-річчю від дня народження І. М. Сошенка (1807-1876). Найпопулярнішими заходами року стали година-есе "Уїнстон Черчілль. Найдовша політична біографія" та година роздумів "Руйнівник ілюзій Зігмунд Фрейд". Біографія Черчілля — це роман з неймовірними злетами і падіннями героя, пригодами і щасливим кінцем. Нащадок пірата-адмірала Дрейка і відомого полководця герцога Мальборо, син англійського лорда й американки, він був патріархом політичного життя Великобританії. Один із найбільш ерудованих людей своєї епохи, він мав за плечима лише півторарічну кавалерійську школу... Тричі проводилась розмова з душею "Квіти для Марії", присвячена 140-річчю від дня народження М. Кюрі (1867-1934). Жодна жінка-вчений не користувалася такою популярністю, як Марія Кюрі. Вона була обрана почесним членом 106 наукових установ, академій і товариств. їй було присвоєно 10 премій і 16 медалей. Вона — перша і єдина жінка двічі лауреат Нобелівської премії. Образ незабутньої Марії Кюрі, справжньої героїні в боротьбі за науку, і зараз служить прекрасним прикладом для молоді. З 10 по 27 квітня у Хмельницькому вже вчетверте проходила "Французька весна". У найромантичнішу пору року — пору краси, кохання — популяризується серед наших читачів вишукано-екзотична культура Франції. До циклу заходів, розроблених університетом, бібліотека додала і свій — урок-есе "Друзі звали його Сент-Ексом", присвячену життю і творчості класика французької літератури А. де Сент-Екзюпері. Це людина-загадка. Ніхто не знає, як він загинув і де його могила. Він став героїчної легендою Франції. І все життя писав один-єдиний твір. Цей твір — його життя. Закінчили рік двома поминальними годинами "Чорні крила Голодомору". Ця тема ніколи не буде вичерпана. Свіча пам'яті по невинно убієнним голодом буде горіти в серці кожного українця. Годі й описати всі заходи, які були проведені за звітний період. Застосовуються в роботі в основному проблемно-пошукові методи і прийоми. Хочеться, щоб заходи викликали інтерес у слухачів і були потрібні нашим читачам. Кожен захід має якусь "родзинку", це згусток думок, емоцій, закликів, попереджень. І майже завжди — це трішечки й інтелектуальна провокація. Долі героїв пропонованих заходів треба не "розглянути", а пережити. Просте "анатомування" літературних творів і біографій знаменитостей викликає у молоді нехіть, навіть скепсис. Тому працівники сектора просвітницької роботи намагаються уникати шаблонних тем задля "галочки", їхні заходи дають духовну поживу молоді. Вони вчать любити і цінувати образне слово письменника та брати його за взірець. Вдалий захід дає ключі від храму, де зустрічаються незвичайні співрозмовники - автор, бібліотекар, читач та художній образ, які ведуть між собою діалог на рівних про ціну людського життя, про моральність та аморальність, про істину, щастя та красу. (Драчук Р.В., Іщенко Л.І. Ми в душах храм будуємо... —Хмельницький: ХНУ, 2007. —63 с.) Аналізуючи тематику просвітницьких заходів 2002-2007 pp., хочеться відмітити помітне їх збільшення з історії та культури України, краєзнавства та народознавства. Їх розкриття сприяє вихованню у студентів таких якостей українського патріота та громадянина, як історична пам'ять, національна свідомість й самосвідомість; стійкий характер і світогляд; активно-перетворююча позиція, спрямована на гуманізацію відносин між людьми; утвердження загальнонаціональних інтересів. Години духовності і народознавчі читання про видатних історичних діячів та гетьманів виховують гордість і шану до власної історії. Цікавою і змістовною була презентація книги "Козацьке лицарство — основа національного виховання" (2005), яку бібліотека провела спільно з представниками Подільського полку характерного козацтва. Активна участь у просвітницьких заходах читацької аудиторії заохочує студентів до читання додаткової літератури, адже багато з них беруть участь у студентських конференціях. Ось їх тематика за останні роки: • "Франко відомий і невідомий". Тематика конференції була актуальною, оскільки 2006 рік в україні згідно з указом Президента було оголошено Роком І. Франка. Для молоді було розгорнуто виставку останніх ювілейних публікацій про Каменяра, звучали безсмертні вірші українського генія. Під час заходу з'ясувалося, що, крім загальновідомих речей з підручників, існує ще багато невідомого в творчості та життєвому шляху І. Франка. Хочеться вірити, що розмова спонукала студентів до думання, до бажання не з примусу, а з власної доброї волі взяти з полиці томик класика і погортати його; • "Володимир Винниченко: між музами і політикою" (2006). Конференцію було проведено разом з кафедрою історії та країнознавства до 125-річчя від дня народження В. Винниченка. Виступи студентів не тільки розкривали маловідомі сторінки життєпису письменника, політика, історика, а й досліджували його щоденникові записи, твори для дітей, аматорські малярські роботи. Привертала до себе увагу яскрава та змістовна книжкова виставка. Захід не просто дав інформацію проконкретне життя конкретної людини, а сприяв глибокому засвоєнню того духовного багатства, носієм якого був і сам В. Винниченко, і його творча спадщина. Вичерпні доповіді студентів, які готувались до виступів у бібліотеці, ще раз довели, що книгозбірня є не лише активним учасником та помічником у навчальному процесі, а й необхідним джерелом додаткових знань, котрі підвищують загальну культуру, окрім того являється центром змістовного дозвілля. Просвітницькі заходи не завжди проходять у стінах бібліотеки. Дуже часто студенти запрошують працівників бібліотеки в аудиторії та студентські гуртожитки. Приємно бачити зграйку студентської молоді, яка обступила виступаючого і не відпускає, задаючи питання, дякуючи за цікавий та змістовний захід. А ще більш приємно відчувати задоволення від своєї роботи, від того, що твоя праця, твої слова залишили світлий слід в серцях студентів. І тому стають зрозумілими слова зав. сектора просвітницької роботи, яка говорить: "Люблю бібліотеку. її ще не розбуджені ранком стіни, стомлений ліфт, переповнений читальний зал. Люблю зворушливу наївність першокурсників, які впевнені, що бібліотекар мусить знати все. Люблю зарозумілість чи навіть зверхність старшокурсників, котрі вже мають сумніви в обізнаності бібліотекаря. Люблю і поважаю..." |
||||
|
||||